Вимога про сплату недоїмки є рішенням, на підставі якого орган ПФУ має право звернутися до суду з позовом про її стягнення. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 7 липня 2015 року №21-334а15, текст якої публікує “Закон і Бізнес”.

Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

7 липня 2015 року                              м.Київ                                                                   №21-334а15

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у складі:

головуючого — Кривенка В.В.,

суддів: Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л.,

               Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі управління Пенсійного фонду в Бабушкінському районі м.Дніпропетровська до Публічного акціонерного товариства «Юніон стандарт банк» про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2011 року заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі управління ПФУ звернувся до суду з позовом до ПАТ «Єкатеринославський комерційний банк», правонаступником якого є банк, про стягнення заборгованості зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування у сумі 1733399 грн. 96 коп., нарахованої за період з 1 січня по 25.11.2009.

Позивач обгрунтовував свої вимоги тим, що у відповідача існує заборгованість зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, тому просив суд її стягнути.

Відповідач зазначив, що придбання іноземної валюти без нарахування, утримання та сплати збору мало місце внаслідок виконання рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 18.04.2007 у справі №2-1775/07, на підставі якого відповідач за дорученням підприємства-нерезидента — компанії «Axley Developments LLP» здійснював операції з придбання іноземної валюти без утримання суми збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з коштів, що перераховувались компанією, яке надійшло до банку з відміткою про те, що назване рішення набрало законної сили.

Як зазначає банк, він звертався до прокуратури Дніпропетровської області з приводу правомірності дій щодо виконання вищевказаного рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 18.04.2007.

Перевіркою, проведеною прокуратурою Дніпропетровської області, порушень чинного законодавства з боку банківської установи при виконанні рішення суду не встановлено, що підтверджується повідомленням від 18.09.2009 №07/01-864 вих-09.

А отже, дії банку під час купівлі валюти для компанії є наслідком висновків та обов’язкових до виконання суб’єктами підприємництва рішень названих органів.

Так, та обставина, що рішення Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу від 18.04.2007 через 2 роки було скасовано постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 1.12.2009, на думку відповідача, не свідчить про наявність неправомірної поведінки банку.

Суд установив, що управління ПФУ провело планову та позапланову перевірки Закритого акціонерного товариства «Фінансовий Союз Банк» з питань дотримання вимог законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, інших платежів та надання достовірних відомостей до органів ПФУ, про що складено акти від 11.12.2009 №135 та 17.11.2010 №22.

З актів перевірки вбачається, що в період з 1 вересня по 25.11.2009 відповідач здійснив купівлю-продаж іноземної валюти для компанії, яка є нерезидентом, під час якої банк всупереч вимогам закону «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.97 №400/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою КМ від 3.11.98 №1740, не здійснив нарахування збору, утримання його з коштів клієнта та сплату до бюджету, у зв’язку з чим утворилася недоїмка у сумі 1733399 грн. 96 коп.

Згідно із зареєстрованими змінами до установчих документів відповідача найменування ЗАТ «Фінансовий Союз Банк» було змінено на ПАТ «Єкатеринославський комерційний банк».

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 11.02.2013 позов задовольнив: постановив стягнути з ПАТ «Єкатеринославський комерційний банк» на користь управління ПФУ заборгованість зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 1733399 грн. 96 коп.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 30.07.2014 рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що управління ПФУ дій, передбачених ст.106 закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 №1058-IV, не вчиняло й не надсилало відповідачу вимогу про сплату недоїмки.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 17.12.2014 рішення суду апеляційної інстанції скасував, а рішення суду першої інстанції залишив у силі.

У заяві про перегляд судових рішень ВС з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, банк просить скасувати ухвалу ВАС від 17.12.2014, а справу направити на новий касаційний розгляд.

На обгрунтування заяви надав копії рішень ВАС від 10 березня та 15.09.2011 (справи №№К-21596/08, К-44/09 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме ст.106 закону №1058-IV.

Заявник вважає, що під час постановлення рішення у справі, яка розглядається, та рішень, наданих для порівняння, суд касаційної інстанції по-різному визначив документ, який є підставою для стягнення заборгованості зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування. Акт перевірки без формування вимоги про сплату боргу є недостатньою підставою для стягнення заборгованості зі страхових внесків або збору на обов’язкове державне пенсійне страхування.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС уважає, що заява банку про перегляд ухвали ВАС від 17.12.2014 підлягає задоволенню.

У наданому для порівняння рішенні ВАС від 10.03.2011 (справа
№К-21596/08) касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що акт перевірки правильності повноти нарахування, своєчасності сплати страхових внесків не є ні нормативно-правовим актом, ні правовим актом індивідуальної дії, оскільки сам по собі він не породжує прав та обов’язків в особи, щодо яких їх складено, а може бути лише доказом вчинення порушення законодавства у сфері правильності повноти нарахування, своєчасності сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

У рішенні ВАС від 15.09.2011 (справа №К-44/09), доданому до заяви на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові, оскільки управління ПФУ не надало доказів про надсилання відповідачу вимоги про заборгованість зі сплати страхових внесків та даних про отримання відповідачем цієї вимоги.

У справі, що розглядається, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, касаційний суд виходив із того, що чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством передбачено два можливих шляхи розв’язання спорів щодо стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків: досудовий (у вигляді надсилання органом ПФУ платнику вимоги, яку може бути оскаржено в судовому порядку) та судовий, які одночасно застосовуватись не можуть. Тому у разі звернення суб’єкта владних повноважень до суду про стягнення спірної суми недоїмки зі сплати страхових внесків заходи досудового врегулювання у вигляді направлення вимоги про сплату тієї ж суми заборгованості застосовуватися не можуть. Під час розгляду такого спору орган ПФУ зобов’язаний довести обгрунтованість заявленої до стягнення суми недоїмки платника зі сплати страхових внесків (збору на обов’язкове державне пенсійне страхування). Тобто суд дійшов висновку про те, що на підставі акта перевірки управління ПФУ в судовому порядку має право стягнути зі страхувальника виявлену суму недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до ст.17 Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14.01.98 №16/98-ВР державний нагляд у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснює уповноважений Президентом центральний орган виконавчої влади.

Положенням про ПФУ, затвердженим Указом Президента від 1.03.2001 №121/2001 (чинним на час виникнення спірних відносин), передбачено, що ПФУ є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до ч.2 та абзаців 1, 8 ч.3 ст.106 закону №1058-IV (чинних на час виникнення спірних відносин) суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені ст.20 цього закону, в тому числі обчислені територіальними органами ПФУ у випадках, передбачених частиною третьою ст.20 цього закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Територіальні органи ПФУ за формою і у строки, визначені правлінням ПФУ, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу ПФУ про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом із застосованою до нього фінансовою санкцією, включеною до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом ПФУ, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган ПФУ звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган ПФУ також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу ПФУ з позовом про стягнення недоїмки до суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування є рішенням, на підставі якого орган ПФУ, у передбачених ст.106 закону №1058-IV випадках, має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки.

Суд установив, що за результатами проведених планової та позапланової перевірок з питань дотримання вимог законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, інших платежів та надання достовірних відомостей до органів ПФУ управління ПФУ склало акти від 11.12.2009 №135 та 17.11.2010 №22, у яких вказало суми недоїмки.

Загальне поняття акта перевірки наведено у пп.2.4 п.2 Порядку оформлення результатів перевірок платників з питань дотримання чинного законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати страхових внесків до Пенсійного фонду, затвердженого постановою правління ПФУ від 1.12.2008 №21-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції 24.12.2008 за №1226/15917; чинного на час виникнення відносин), згідно з яким акт — це документ, який стверджує факт проведення перевірки з питань дотримання чинного законодавства платниками страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до п.2.5 Порядку акт повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства щодо нарахування та сплати страхових внесків та інших платежів, а також щодо формування та надання відомостей про застрахованих осіб, детальний опис виявлених порушень з посиланням на відповідну вимогу законодавства, а також невиконання платником законних вимог посадових осіб органів ПФУ, які проводили перевірку. За результатами перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини, які мають відношення до фактів виявлених порушень законодавства. Факти виявлених порушень законодавства викладаються в акті чітко, об’єктивно та повною мірою, з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що, у свою чергу, відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб’єкта господарювання та відповідно не є актом індивідуальної дії у розумінні ст.17 КАС.

Отже, предметом оскарження в суді відповідно до ст.106 закону №1058-IV є вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Враховуючи викладене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС на підставі аналізу зазначених норм права дійшла висновку, що акт перевірки не є рішенням суб’єкта владних повноважень у розумінні ст.17 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов’язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку, що стягнення страхових внесків має відбуватися згідно з положеннями ст.106 закону №1058-IV з урахуванням правових позицій, висловлених Верховним Судом у постановах від 15.05.2012 та 3.10.2013 (справи №№21-51а12,
21-359а13 відповідно).

Крім того, суд касаційної інстанції не надав належної правової оцінки тій обставині, що відповідач здійснював операції з придбання іноземної валюти без утримання суми збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на підставі рішення суду, яке надійшло до банку з відміткою про те, що воно набрало законної сили, і, як убачається з матеріалів справи, строк на його оскарження за заявою прокурора Дзержинського району м.Кривого Рогу поновлено лише 4.11.2009 відповідно до ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області.

Отже, висновок ВАС у справі, що розглядається, не грунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права, а тому його судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ураховуючи наведене та керуючись пп.2 п.2 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII, стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ПАТ «Юніон стандарт банк» задовольнити.

Ухвалу ВАС від 17.12.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.