На рішення органу адвокатського самоврядування з питань організації і діяльності адвокатури в силу положень пункту 4 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Такого висновку дійшов Верховний Суд Україні (з текстом відповідної Постанови від 17.02.2016 № 6-2873цс15 та окремою думкою можна ознайомитися нижче) за результатами розгляду справи про розмежування юрисдикції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та рад адвокатів м. Києва та Київської області.

Верховний Суд виходив з того, що відповідно до статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

1) захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;

2) інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначена статтею 17 КАС України. Згідно з нормами цієї статті  юрисдикція адміністративних судів поширюється на  публічно-правові спори і не поширюється на публічно-правові справи:

1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;

3) про накладення адміністративних стягнень;

4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Статтею 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»  встановлено, що адвокатура України – недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання  інших   видів   правової   допомоги на   професійній   основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення належного здійснення та  дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

Згідно із частиною першою статті 43 Закону адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов’язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.

У справі, що переглядається, позивач, який є адвокатом, оскаржує рішення  Ради адвокатів України від 16 лютого 2013 «Про розмежування юрисдикції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та рад адвокатів м. Києва та Київської області».

Цим рішенням установлено, що на адвокатів, які станом на 19 листопада 2012 року  отримали свідоцтво про право на заняття  адвокатською діяльністю в КДКА Київської області та адреса робочого місця яких знаходиться в м. Києві, поширюється юрисдикція КДКА Київської області. Ці адвокати підлягають дисциплінарній відповідальності та беруть участь в адвокатському самоврядуванні, сплачують щорічні внески на забезпечення реалізації  адвокатського самоврядування та реалізують інші права і свої обов’язки, передбачені Законом, в органах адвокатського самоврядування Київської області. Критерієм, на підставі якого встановлюється розмежування в ЄРАУ та юрисдикцій, є дата рішення і найменування органу, який видав свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю. Проти вказаних осіб в ЄРАУ зазначається Київська обласна КДКА.

Відповідно до пункту 16.1.6 Регламенту Ради адвокатів України, прийнятого з метою реалізації повноважень, наданих Законом, рішення Ради адвокатів України обов’язкові до виконання адвокатами, адвокатськими об’єднаннями, бюро, регіональними органами адвокатського самоврядування.

Отже, виходячи з наведеного вище суди дійшли помилкового висновку про те, що вирішення спору, який виник між сторонами у справі, слід здійснювати в порядку адміністративного судочинства.

На рішення органу адвокатського самоврядування з питань організації і діяльності адвокатури, зокрема про розмежування юрисдикції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій, в силу положень пункту 4 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Зауважимо, що суддя судової палати у цивільних справах ВСУ Юрій Сенін висловив окрему думку по цій справі. Зокрема, суддя  дійшов наступного висновку. Наявність у суб’єкта встановлених законом повноважень, які реалізуються ним на підставі власного, одностороннього волевиявлення, внаслідок чого для протилежного суб’єкта виникають правові наслідки, в тому числі пов’язані зі зміною його правового статусу, свідчить про владну природу таких повноважень, а сам суб’єкт підпадає під визначення поняття «суб’єкт владних повноважень» в розумінні КАСУ. Тому, можна дійти висновку про публічний, владно-управлінський характер відносин, які виникли між сторонами у справі у зв’язку з прийняттям Радою адвокатів України рішення від 16 лютого 2013 року.

Постанова Верховного Суду України від 17.02.2016 № 6-2873цс15 (текст)

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

ПОСТАНОВА 

17 лютого 2016 року м.Київ 

Судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Сеніна Ю.Л., 

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І.,Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Сімоненко В.М., Терлецького О.О., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Національної асоціації адвокатів України, Ради адвокатів Київської області, третя особа – Рада адвокатів м. Києва, про визнання права, припинення дії, яка порушує право, визнання незаконним рішення, відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування збитків та моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Подільського районного суду м. Києва від 5 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 1 липня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 вересня 2015 року,

ВСТАНОВИЛИ:

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що у 2007 році він отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та згідно з приписами частини шостої статті 45 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з моменту реєстрації Національної асоціації адвокатів України (далі – НААУ), як особа, яка мала свідоцтво про право на зайняття  адвокатською діяльністю, Став членом НААУ та набув за законом особистих немайнових прав, пов’язаних з адвокатським самоврядуванням. Він здійснював адвокатську діяльність за адресою робочого місця в м. Києві, жодного робочого місця у Київській області у нього не було. Однак відповідачі не визнають прав ОСОБА_1 та вчиняють дії, які їх порушують, у зв’язку із чим адвокат зазнає обмежень у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у формі їх прямої дискримінації.

Так, у пункті 1 рішення Ради адвокатів України від 16 лютого 2013 року зазначено, що на адвокатів, які станом на 19 листопада 2012 року отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури (далі –КДКА) Київської області та адреса робочого місця яких знаходиться в м. Києві, поширюється юрисдикція КДКА та Ради адвокатів Київської області. 20 листопада 2014 року Рада адвокатів України відмовила йому в реєстрації делегатом III з’їзду адвокатів України. Таким чином, закріплення позивача та інших адвокатів за адресою робочого місця адвоката у м. Києві та в Єдиному реєстрі адвокатів України (далі – ЄРАУ) за Радою адвокатів Київської на підставі рішення Ради адвокатів України від 16 лютого 2013 року фактично позбавило їх передбачених законом і Статутом НААУ прав і можливостей для їх реалізації. Зокрема він позбавлений права брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування та бути обраним до їх складу, зокрема конференції адвокатів регіону (м. Києва), з’їзду адвокатів України, входити делегатом до складу з’їзду адвокатів України.

Позивач просив визнати за ним та іншими адвокатами з адресою робочого місця в м. Києві право самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури, брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування та бути обраними до складу конференції адвокатів регіону (м. Києва), Ради адвокатів м. Києва, КДКА м. Києва, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури (далі – ВКДКА), ревізійної комісії адвокатів м. Києва, Вищої ревізійної комісії адвокатури, Ради адвокатів України, з’їзду адвокатів України, брати участь в управлінні й обирати та бути обраними до органів НААУ,  бути  висунутим та обраним делегатом конференції адвокатів м. Києва, бути представленим Радою адвокатів м. Києва, скликаним на конференцію Ради адвокатів м. Києва, отримувати сприяння в забезпеченні гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних і соціальних прав адвокатів Радою адвокатів   м. Києва, мати забезпечене в установленому порядку внесення відомостей до ЄРАУ Радою адвокатів м. Києва, голосувати під час прийняття рішень на з’їзді, загальних зборах, конференціях адвокатів, входити, бути обраним шляхом голосування відносною більшістю голосів конференції адвокатів м. Києва делегатом до складу з’їзду адвокатів України, вимагати розгляду на з’їзді будь-яких питань, що стосуються діяльності організації, одержувати повну та достовірну інформацію про діяльність НААУ; визнати незаконним рішення Ради адвокатів України НААУ «Про розмежування юрисдикції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та рад адвокатів м. Києва та Київської області» від 16 лютого 2013 року НОМЕР_1 та зобов’язати НААУ оприлюднити висновок суду про  визнання нормативно-правового акта незаконним у такий самий спосіб, у який було оприлюднено цей акт; зобов’язати НААУ та Раду адвокатів Київської області припинити вчиняти дії, що порушують його права;  зобов’язати НААУ, Раду адвокатів Київської області та Раду адвокатів м. Києва вчинити необхідні корегувальні дії в ЄРАУ; стягнути з НААУ на відшкодування моральної шкоди 4 млн 141 тис. 200 грн; стягнути з Ради адвокатів Київської області завдані збитки в розмірі 2 тис. 405 грн 38 коп.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 5 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 1 липня 2015 року, провадження у справі закрито; ОСОБА_1 роз’яснено право на звернення до суду із зазначеним позовом у порядку адміністративного судочинства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 вересня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначені судові рішення.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати постановлені у справі ухвали, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини другої статті 2, частини другої статті 4 та статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України ), пункту 3 частини першої статті 15, пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), частини першої статті 275 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон).

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 травня, 30 вересня 2015 року та постанови Верховного Суду України від 23 червня (справа № 21-688а15) та від 30 червня (справа № 21-183а15)  2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України вважають, що заява  підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Надані ОСОБА_1 постанови Верховного Суду України від 23, 30 червня 2015 року, постановлені у справах при вирішенні спорів, які виникли з інших правовідносин, не дають підстав для висновку про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цих постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого адміністративного суду України зроблено такі висновки:

 – в ухвалі від 19 травня 2015 року, постановленій у справі за позовом до Ради адвокатів України, НААУ та інших про визнання дій протиправними та скасування рішень, зобов’язання вчинити дії, суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанції та закриваючи провадження в справі, керувався тим, що позивачі не є особами, що проходять публічну службу, а відповідачі не є суб’єктами владних повноважень у розумінні КАС України, тому цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

 – в ухвалі від 30 вересня 2015 року, постановленій у справі за позовом до КДКА Хмельницької області про визнання неправомірним та скасування рішення, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та закриваючи провадження в справі, дійшов висновку про те, що позивач не є особою, яка проходить публічну службу, а відповідач не є суб’єктом владних повноважень у розумінні КАС України, тому такий спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а саме статті 15 ЦПК України, частини другої статті 2, частини другої статті 4 та статті 17 КАС України, пункту 3 частини першої статті 15, статті 2 Закону.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм процесуального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України виходять з такого.

Суди під час розгляду справи встановили, що позивач є адвокатом, який працює в м. Києві. Звернувшись до суду, він просив визнати незаконним рішення Ради адвокатів України «Про розмежування юрисдикції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та рад адвокатів м. Києва та Київської області» від 16 лютого 2013 року НОМЕР_1, поновити його права, які він вважає порушеними цим рішенням, та відшкодувати заподіяну внаслідок цього шкоду.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що між сторонами виник спір у сфері публічно-правових  відносин, у зв’язку із чим він підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо:

• захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин;
• інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Юрисдикція адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначена статтею 17 КАС України. Згідно з нормами цієї статті  юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори і не поширюється на публічно-правові справи:

• що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
• що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;
• про накладення адміністративних стягнень;
• щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об’єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Статтею 2 Закону встановлено, що адвокатура України – недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення належного здійснення та  дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

Згідно із частиною першою статті 43 Закону адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов’язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.

У справі, що переглядається, позивач, який є адвокатом, оскаржує рішення  Ради адвокатів України від 16 лютого 2013 року НОМЕР_1 «Про розмежування юрисдикції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та рад адвокатів м. Києва та Київської області».

Цим рішенням установлено, що на адвокатів, які станом на 19 листопада 2012 року отримали свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в КДКА Київської області та адреса робочого місця яких знаходиться в м. Києві, поширюється юрисдикція КДКА Київської області. Ці адвокати підлягають дисциплінарній відповідальності та беруть участь в адвокатському самоврядуванні, сплачують щорічні внески на забезпечення реалізації адвокатського самоврядування та реалізують інші права і свої обов’язки, передбачені Законом, в органах адвокатського самоврядування Київської області. Критерієм, на підставі якого встановлюється розмежування в ЄРАУ та юрисдикцій, є дата рішення і найменування органу, який видав свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю. Проти вказаних осіб в ЄРАУ зазначається Київська обласна КДКА.

Відповідно до пункту 16.1.6 Регламенту Ради адвокатів України, прийнятого з метою реалізації повноважень, наданих Законом, рішення Ради адвокатів України обов’язкові до виконання адвокатами, адвокатськими об’єднаннями, бюро, регіональними органами адвокатського самоврядування.

Отже, виходячи з наведеного вище суди дійшли помилкового висновку про те, що вирішення спору, який виник між сторонами у справі, слід здійснювати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 360⁴ ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбаченою частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Керуючись статтею 360³ ЦПК України, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України

ПОСТАНОВИЛИ:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 вересня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 1 липня 2015 року та ухвалу Подільського районного суду м.Києва від 5 травня 2015 року скасувати, справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. 

Головуючий: Ю.Л.Сенін

Судді: О.Ф.Волков; П.В.Панталієнко; М.І.Гриців; О.Б.Прокопенко; В.І.Гуменюк; І.Л.Самсін; О.В.Кривенда; В.М.Сімоненко; Н.П.Лященко; О.О.Терлецький; В.Л.Маринченко; А.Г.Ярема; Л.І.Охрімчук

Правова позиція,висловлена під час розгляду справи №6-2873цс15

Статтею 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що адвокатура України – недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення належного здійснення та дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

Згідно із частиною першою статті 43 зазначеного Закону адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов’язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.

На рішення органу адвокатського самоврядування з питань організації і діяльності адвокатури, зокрема про розмежування юрисдикції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій, в силу положень пункту 4 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Окрема думка судді Верховного Суду України Сеніна Ю.Л.у справі № 6-2873цс15

Згідно зі статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних, осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (стаття 3 КАС України).

Вжитий у КАС України термін «суб’єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі при виконанні делегованих повноважень.

Виходячи з наведеного,  в порядку адміністративного судочинства може здійснюватись захист не тільки від неправомірних рішень, дій або бездіяльності суб’єктів державної влади, але й інших суб’єктів наділених владою в силу закону або рішень уповноважених державних органів (делегування).

Відтак, наявність у суб’єкта встановлених законом повноважень, які реалізуються ним на підставі власного, одностороннього волевиявлення, внаслідок чого для протилежного суб’єкта виникають правові наслідки, в тому числі пов’язані зі зміною його правового статусу, свідчить про владну природу таких повноважень, а сам суб’єкт підпадає під визначення поняття «суб’єкт владних повноважень» в розумінні КАСУ.

Статтею 2 Закону  України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закону) встановлено, що адвокатура України – недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.

З метою забезпечення належного здійснення та  дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 43 Закону адвокатське самоврядування ґрунтується на принципах виборності, гласності, обов’язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.

У справі, що переглядається, позивач, який є адвокатом, оскаржує рішення  Ради адвокатів України від 16 лютого 2013 року НОМЕР_1 «Про розмежування юрисдикції кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та рад адвокатів Києва та Київської області».

Цим рішенням встановлено, що на адвокатів, які станом на 19 листопада 2012 року  отримали свідоцтво про право на заняття  адвокатською діяльністю в кваліфікаційно – дисциплінарній комісії Київської області  (далі – КДКА Київської області) та адреса робочого місця яких знаходиться в м. Києві, розповсюджується  юрисдикція КДКА Київської області. Вказані адвокати підлягають дисциплінарній відповідальності та беруть участь в адвокатському самоврядування, сплачують щорічні внески на забезпечення реалізації  адвокатського самоврядування та реалізують інші права і свої обов’язки, передбачені Законом в органах адвокатського самоврядування Київської області. Критерієм, на підставі якого встановлюється розмежування в Єдиному реєстрі адвокатів та юрисдикцій, є дата рішення і найменування органу, який видав свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю. Проти вказаних осіб в Єдиному реєстрі адвокатів України зазначається «Київська обласна КДКА».

Відповідно до Регламенту Ради адвокатів України (пункт 16.1.6), прийнятим на реалізацію повноважень, наданих Законом, рішення Ради адвокатів України обов’язкові до виконання адвокатами, адвокатськими об’єднаннями, бюро, регіональними органами адвокатського самоврядування, а також у межах реалізації публічних функцій органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх територіальними органами, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності і громадянами.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Бузеску проти Румунії», у постанові від 24 травня 2005 року зазначив, що Рада адвокатів Румунії є законодавчо визначеним органом, який наділений адміністративними, а також нормотворчими повноваженнями, а також має на меті забезпечення загального суспільного інтересу, що стосується адвокатів, через здійснення публічного контролю.

Отже, виходячи з наведеного вище,  можна дійти висновку про публічний, владно-управлінський характер відносин, які виникли між сторонами у справі у зв’язку з прийняттям Радою адвокатів України рішення від 16 лютого 2013 року.

Таким чином, у справі яка переглядається, суди дійшли правильного висновку про те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а його вирішення слід здійснювати в порядку адміністративного судочинства.