Якщо сторони досягли згоди про збільшення позовної давності, то розрахунок розміру пені та штрафу слід провести з її урахуванням для кожної вимоги. Про це йде мова у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року №6-1824цс15.

Іменем України

Постанова

24 лютого 2016 року м.Київ №6-1824цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Сімоненко В.М.,

суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г.,

розглянувши справу за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» до Особи 8 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ПАТ АБ «Укргазбанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.05.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2010 року АБ «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, виселення та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Уточнивши позовні вимоги, АБ «Укргазбанк» просив стягнути з Особи 8 заборгованість за кредитним договором у сумі $124268,61.

Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 25.09.2014 позов ПАТ АБ «Укргазбанк» задоволено, стягнуто з Особи 8 строкову заборгованість за кредитним договором у розмірі $59250, прострочену заборгованість за кредитним договором у розмірі $14993,98, поточну заборгованість за процентами в сумі $1025,26, прострочену заборгованість за процентами в сумі $48999,37, пеню за несвоєчасне погашення кредиту у сумі $11599,40, пеню за несвоєчасну сплату процентів у сумі $37036,54, штрафні санкції у сумі 23600 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26.01.2015 рішення суду першої інстанції змінено у частині задоволення позову про стягнення пені та штрафних санкцій. Стягнуто з Особи 8 на користь АБ «Укргазбанк» пеню за простроченим кредитом у розмірі 6 тис. 376 грн. 30 коп., пеню за простроченими відсотками у розмірі 14 тис. 713 грн. 98 коп. У задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою ВСС від 27.05.2015 касаційну скаргу АБ «Укргазбанк» відхилено, рішення Апеляційного суду Харківської області від 26.01.2015 залишено в силі.

У серпні 2015 року АБ «Укргазбанк» подав заяву про перегляд ухвали ВСС від 27.05.2015 з передбаченої п.4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме стст.256, 258, 259, 267 Цивільного кодексу.

Обгрунтовуючи зазначену підставу подання заяви, АБ «Укргазбанк» надало постанову ВС від 1.07.2015.

Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

За положеннями п.4 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Так, в ухвалі ВСС від 27.05.2015, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції, відхиливши касаційну скаргу АБ «Укргазбанк» та залишивши в силі рішення апеляційного суду, погодився з висновками судів про застосування спеціального строку позовної давності в один рік до вимог позивача про стягнення пені та штрафу, оскільки про це заявлено відповідачем.

Водночас у постанові від 1.07.2015 ВС висловив правову позицію про те, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін у договорі або умовах кредитора, які повинні бути підписані позичальником, проте суди першої, апеляційної й касаційної інстанцій, погодившись із доводами позивача щодо застосування п’ятирічної позовної давності, не звернули увагу на те, що умови, якими збільшено позовну давність, не містять підпису позичальника, а тому ці умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме ч.1 ст.259 ЦК.

Заслухавши доповідь судді ВС, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 4.08.2008 АБ «Укргазбанк» відповідно до укладеного кредитного договору надав Особі 8кредит у сумі $70 тис. зі строком погашення кредиту до 3.08.2033 та сплатою 13,8% річних.

Згідно з п.3.3 кредитного договору встановлено графік погашення кредиту щомісячно, з 1 по 10 число кожного місяця по $250. Останній платіж повинен бути проведений не пізніше 3.08.2033.

У зв’язку з тим, що Особа 8 зобов’язання за кредитним договором не виконала, з грудня 2008 року припинила погашення кредиту та процентів за користування кредитом, вимогу щодо повернення заборгованості за кредитом від 11.09.2009 не виконала, станом на 6.12.2013 утворилась заборгованість за кредитом у сумі $124258,61. При цьому заборгованість з пені за несвоєчасне погашення кредиту в період із 7.12.2010 до 6.12.2013 складала $11599,40 та за несвоєчасну сплату процентів — $37036,54.

Задовольняючи позов АТ «Укргазбанк», поданий 31.12.2009, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що, оскільки відповідачка умов кредитного договору не виконала, з неї підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, проценти за користування кредитом, пеня та штрафні санкції за весь період прострочення.

Ухвалюючи рішення про зміну рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення пені та штрафних санкцій, апеляційний суд, з висновком якого погодився й ВСС, посилаючись на ч.2 ст.258 ЦК, дійшов висновку про те, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Крім того, про застосування позовної давності заявлено відповідачем у справі.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.

Згідно зі стст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК зобов’язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч.2 ст.551 ЦК та умов договору (п.5.3) пеня за порушення строків повернення кредиту визначена в розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов’язання за кожен день прострочення платежу.

Статтею 257 ЦК встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ст.258 цього кодексу).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч.1 ст.261 ЦК).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з умовами кредитного договору (п.3.3.4) погашення кредиту повинне здійснюватись частинами з 1 до 10 числа кожного місяця (останній платіж — у 2033 році).

Оскільки умовами договору установлені окремі самостійні зобов’язання щодо повернення кредиту, то відповідальність за невиконання кожного з них настає окремо.

За відсутності платежу з 11 числа кожного місяця виникає прострочення боржника за зобов’язаннями, а в кредитора виникає право на позов. Початок позовної давності для стягнення періодичних платежів необхідно обчислювати з дня невиконання позичальником кожного із зобов’язань.

Відповідно до ст.6 ЦК сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч.2 ст.6 ЦК).

За змістом ч.3 цієї статті сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, однак не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.259 ЦК позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Виходячи з аналізу зазначених правових норм, можна зробити висновок про те, що якщо сторони кредитного договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам ст.6 і ч.1 ст.259 ЦК, то розрахунок розміру пені та штрафу слід провести за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі, ураховуючи періодичність платежів, визначених договором.

Суди встановили, що п.5.8 кредитного договору строк позовної давності визначається сторонами в 3 роки, в тому числі на вимоги з повернення: процентів за користування кредитом та суми заборгованості за кредитом з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків, понесених банком під час виконання умов цього договору.

За таких обставин висновок апеляційного суду про те, що стягнення неустойки (штрафу та пені) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, не можна визнати обгрунтованим.

Однак для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно встановити певні факти, без яких ухвалити законне й обгрунтоване рішення неможливо.

Оскільки апеляційний суд розрахував суми штрафу та пені, яка підлягає стягненню з Особи 8 без урахування п.5.8 кредитного договору, а ВС відповідно до норм статей 360², 335 ЦПК не може встановлювати подібні обставини та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення у справі.

Тому рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360³, пп.«б» п.2 ч.2 ст.360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ПАТ АБ «Укргазбанк» задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 27.05.2015 та рішення Апеляційного суду Харківської області від 26.01.2015 скасувати, передати справу на новий апеляційний розгляд.

Постанова ВC є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.