У справі про кредитні правовідносини суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні вимог через пропуск строку позовної давності, розтлумачивши поняття «строк дії договору» та «строк (термін) виконання зобов’язання».

Апеляційний суд Одеської області 2.08.2016 розглянув справу про стягнення заборгованості за кредитним договором та погодився з висновком Приморського районного суду м.Одеси про відмову в позові через пропуск строку позовної давності. Водночас колегія суддів дала тлумачення поняттям «строк дії договору» та «строк (термін) виконання зобов’язання».

Так, відповідно до чч.1, 2 ст.509 Цивільного кодексу зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов’язана вчинити на користь другої певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають із підстав, установлених ст.11 ЦК.

За змістом ст.11 ЦК, підставами для виникнення зобов’язань можуть бути різні юридичні факти. Зобов’язання можуть виникати з договорів, у тому числі з кредитних правовідносин.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК, якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У п.1.1.2 кредитного договору від 6.03.2006, укладеному між сторонами, визначено термін користування кредитом — до 16:00 5.03.2011. Тобто встановлена дата виконання, як передбачено ст.530 ЦК.

Поняття дати виконання зобов’язання та строку дії договору різняться.

У договорі від 6.03.2006 відповідно до ст.530 ЦК вказаний момент закінчення виконання зобов’язання — конкретна дата, 5.03.2011, тому позивач управі пред’явити свої вимоги, пов’язані з порушенням зобов’язання, протягом строку позовної давності, тобто до 6.03.2014. Позовну заяву подано 18.09.2015. Відповідач наполягав на застосуванні ч.4 ст.267 ЦК, яка є підставою для відмови в задоволенні позову за спливом строку позовної давності.

Формулювання, зазначене в п.7.5 кредитного договору стосовно його дії до повного виконання зобов’язань, призводить до того, що її закінчення може ніколи не настати. Проте договір не може породжувати невизначеність стосовно строку його дії, оскільки передбачений момент виконання зобов’язання — конкретний термін, який є закінченням строку дії договору.

Тому суд першої інстанції правильно не взяв до уваги доводів банку про застосування судом п.7.5 стосовно дії кредитного договору до його повного виконання