Злиття двох відділів апарату райдержадміністрації не є ліквідацією або реорганізацією, а свідчить лише про зміну її внутрішньої структури та не може бути підставою для звільнення працівника за частиною 1 статті 40 КЗпП.

Такого висновку дійшов Вінницький апеляційний адміністративний суд у справі щодо визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення працівника у зв’язку із зміною істотних умов праці.

Як розповіли у суді, позивач  проходив державну службу на посаді начальника відділу апарату райдержадміністрації. Згідно з розпорядженням, керівництвом  вирішено  провести реорганізацію, шляхом злиття кількох відділів  у  один відділ райдержадміністрації.

Позивачу було запропоновано  дві посади, а саме: посаду начальника на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника, від якої позивач відмовився, та посаду головного спеціаліста, відносно якої позивач відповіді не надав. Відповідним розпорядженням позивача було звільнено  з посади начальника відділу  райдержадміністрації на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України, а саме у зв’язку із реорганізацією.

Колегія  суддів зауважила, що вживані у п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України поняття «ліквідація», «реорганізація», «перепрофілювання», «банкрутство», «скорочення чисельності або штату працівників» стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.

Водночас суд зауважив, що райдержадміністрація як юридична особа ні ліквідована, ні реорганізована не була, а злиття двох відділів апарату райдержадміністрації не є ліквідацією або реорганізацією, а свідчить лише про зміну її внутрішньої (організаційної) структури. Тому, на відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи, ця обставина може бути підставою для звільнення працівників структурних підрозділів апарату райдержадміністрації згідно з п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України лише з підстав скорочення чисельності або штату працівників.

З матеріалів справи судом встановлено, що штатна чисельність новоутвореного загального відділу передбачала десять посад, тобто навпаки збільшилась на одну посаду. Разом з тим, аналізуючи наведені докази, суд зробив висновок про те, що  громадянин не відмовлявся від переведення на запропоновану йому іншу посаду головного спеціаліста, а лише утримався від відповіді, оскільки мав намір погодитись на її зайняття в разі, якщо йому не запропонують іншої посади до закінчення двомісячного терміну.

«Отже, при звільненні позивача за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відповідачем у повній мірі не дотримано положень частини другої цієї статті та належним чином не виконано обов’язок, передбачений статтею 49-2 КЗпП України, що є порушенням вимог трудового законодавства та основоположних гарантій працівника на працю. Тому таке звільнення  є протиправним», — резюмується у повідомленні.