Строк дії договору оренди землі починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №532\129\16-ц.

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

18 січня 2017 року                        м.Київ                     №532\129\16-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Лященко Н.П.,
суддів: Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 5 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Аршиця» про витребування земельної ділянки з незаконного користування, за заявою ТОВ «Агрофірма «Аршиця» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.08.2016,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року Особа 5 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Агрофірма «Аршиця» про витребування земельної ділянки з незаконного користування.

Позивачка зазначала, що відповідно до державного акта на право власності на землю серії №1 вона є власником земельної ділянки площею 2,75 га. 2.01.2011 Особа 5 та приватне сільськогосподарське підприємство «Надія», реорганізоване в подальшому в процесі злиття в ТОВ «Агрофірма «Аршиця», уклали договір оренди зазначеної ділянки терміном на 5 років.

19.06.2012 договір оренди зареєстровано у відділі Держкомзему Кобеляцького району Полтавської області.

Посилаючись на те, що в січні 2016 року строк дії договору закінчився, проте на її прохання повернути земельну ділянку відповідач відповів відмовою, позивачка просила задовольнити позов.

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 3.03.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 6.04.2016, позовні вимоги Особи 5 задоволено. Витребувано в ТОВ «Агрофірма «Аршиця» з незаконного користування належну Особі 5 на праві власності земельну ділянку загальною площею 2,7499 га, кадастровий №2, розташовану в адміністративних межах Вільховатської сільської ради Кобеляцького району Полтавської області, та передано її власнику. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою ВСС від 17.08.2016 касаційну скаргу ТОВ «Агрофірма «Аршиця» відхилено, судові рішення залишено без змін.

У поданій до ВСУ заяві про перегляд судових рішень ТОВ «Агрофірма «Аршиця» просить скасувати рішення суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд з передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави — неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: стст.210, 627, 628, 631 Цивільного кодексу, стст.18, 20 закону «Про оренду землі».

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ТОВ «Агрофірма «Аршиця» посилається на ухвали ВСС від 2.04, 2.06, 1.07, 1.07, 25.07 (№№634/597/15ц, 634/745/15ц), 8.09.2016.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

За положенням п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Згідно з ст.360⁴ ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що Особі 5 на праві власності належить земельна ділянка площею 2,75 га з цільовим призначенням — для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий №2, що підтверджується державним актом на право власності на землю серії №1.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 2.01.2011 Особа 5 передала в платне користування ПСП «Надія» (правонаступником якого є ТОВ «Агрофірма «Аршиця») земельну ділянку площею 2,75 га строком на 5 років.

Пунктом 37 договору оренди земельної ділянки передбачено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації.

19.06.2012 зазначений договір оренди зареєстровано у відділі Держкомзему Кобеляцького районну Полтавської області.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог Особи 5, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що строк дії договору оренди земельної ділянки закінчився 2.01.2016, при цьому орендар не скористався своїм переважним правом поновлення дії договору на новий строк та не направив орендодавцю в передбаченому порядку письмове повідомлення. При цьому строк дії договору оренди слід обчислювати з моменту укладення договору, а не з моменту його державної реєстрації.

Разом з тим в ухвалах ВСС від 2.04, 2.06, 1.07, 1.07, 25.07 (№№634/597/15ц та 634/745/15ц), 8.09.2016, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, міститься висновок про те, що строк дії договору оренди земельної ділянки слід обраховувати з моменту його державної реєстрації.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.

Частиною 1 ст.638 ЦК передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, установлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч.1 ст.210 ЦК).

Відповідно до ч.2 ст.792 ЦК відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов’язані з орендою землі, є закон «Про оренду землі».

За змістом стст.18, 20 цього закону (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

У справі, яка переглядається, розділом «Строк дії договору» передбачено, що земельна ділянка надається в оренду строком на 5 років, відлік строку оренди розпочинається з моменту державної реєстрації цього договору.

Отже, строк дії спірного договору оренди землі починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов’язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

З урахуванням зазначених норм матеріального права строк дії спірного договору спливає 19.06.2017.

Отже, строк дії договору оренди не закінчився, він є чинним, тому відсутні підстави для витребування землі.

Проте суди першої та апеляційної інстанції на наведене належної уваги не звернули та безпідставно задовольнили позовні вимоги. Зазначені порушення вимог закону залишились і поза увагою суду касаційної інстанції.

Судова палата у цивільних справах ВСУ встановила, що рішення, ухвалені в справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, є незаконними.

Оскільки неправильне застосування судами зазначених норм матеріального права в справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до чч.1 та 2 ст.360⁴ ЦПК ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись пп.1 та 4 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360-3, ч.1 ст.360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ТОВ «Агрофірма «Аршиця» задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 17.08.2016, ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 6.04.2016 та рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 3.03.2016 скасувати.

У задоволенні позову Особи 5 до ТОВ «Агрофірма «Аршиця» про витребування земельної ділянки з незаконного користування відмовити.

Постанова ВСУ є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, установленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.