Наявність рішення суду про відмову в задоволенні позову через сплив позовної давності не припиняє зобов’язання. На цьому наголошено в постанові Верховного Суду України від 15.05.2017.

Так, у справі №6-786цс17 зазначено, що позовна давність пов’язується із судовим захистом суб’єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо впродовж установлених законом строків особа не подає до суду, то, за загальним правилом, вона втрачає право на позов у розумінні можливості здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб’єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов’язаної особи.

Іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч.5 ст.3

закону «Про іпотеку»). Так, згідно із зазначеною нормою іпотека припиняється в разі припинення основного зобов’язання (абз.2 ч.1 ст.17 закону «Про іпотеку»). Натомість у цьому акті не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності щодо основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов’язанням.

Тож Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла такого висновку: якщо іншого не передбачено договором, сплив позовної давності щодо основної та додаткової вимог про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема й за наявності рішення суду про відмову в задоволенні цього позову з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов’язання і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки.