Стягнення заборгованості та процентів у гривнях, але з урахуванням еквівалента іноземної валюти, якщо сторони узгодили це в договорі, не суперечить чинному законодавству. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №756/9820/15-ц.

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

1 листопада 2017 року м.Київ №756/9820/15-ц

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — СІМОНЕНКО В.М.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., ОХРІМЧУК Л.І., ЛЯЩЕНКО Н.П., РОМАНЮКА Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги», треті особи: Особа 7, Особа 8, Особа 9, про захист прав споживача та визнання договорів недійсними за заявою ТОВ «Каса народної допомоги» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5.10.2016,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2015 року Особа 6 звернулася до суду з відповідним позовом, посилаючись на те, що при укладенні оспорюваних договорів були порушені її права як користувача фінансових послуг.

Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 2.10.2015 у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 25.02.2016 рішення Оболонського районного суду м.Києва від 2.10.2015 скасовано й ухвалено нове, яким позов задоволено частково, а саме — визнано недійсними: кредитний договір від 8.07.2013, укладений між ТОВ «Каса народної допомоги» та Особою 6; договір іпотеки, укладений 8.07.2013 між ТОВ «Каса народної допомоги» та Особою 7, Особою 8, Особою 9; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою ВСС від 5.10.2016 касаційну скаргу ТОВ «Каса народної допомоги» відхилено, рішення Апеляційного суду м.Києва від 25.02.2016 залишено без змін.

У грудні 2016 року до ВСУ надійшла заява ТОВ «Каса народної допомоги» про перегляд ухвали ВСС від 5.10.2016 з передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ч.1 ст.11, ст.18 закону «Про захист прав споживачів», чч.1—3 ст.6, ч.1 ст. 627, ч.1 ст.628, ст.533 Цивільного кодексу.

На підтвердження зазначеної підстави заявник надав ухвали ВСС від 26.08, 18.11.2015, 24.02, 2.03 і 9.03, 13.04.2016, в яких, на його думку, зазначені норми матеріального права застосовані по-іншому.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

Згідно з п.1 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Під час розгляду справи суди встановили таке.

8.07.2013 між ТОВ «Каса народної допомоги» та Особою 6 укладено кредитний договір, згідно з яким позивачка отримала кредитні кошти на поточні цілі в розмірі 360 тис. грн. строком до 8.07.2014 зі сплатою 30% річних.

Згідно з п.1.1 цього договору фінансова установа зобов’язалася надати позичальнику кошти в національній валюті України на загальну суму 360 тис. грн. на поточні цілі позичальника, який зобов’язався, зокрема, повернути кредит з урахуванням передбаченого сторонами валютного ризику, обумовленого цим договором.

Розділом 3 договору передбачено, що сторони домовились узяти на себе валютний ризик шляхом уведення при розрахунках у межах цього договору коефіцієнта валютного ризику, на який здійснюється коригування нарахованих процентів та коригування сплати (повернення) суми (частки суми) кредиту (п.3.1).

Пунктом 3.2 визначено, що коефіцієнт валютного ризику — це відносний показник, за рахунок якого сторони домовилися узяти на себе відповідний валютний ризик відхилення у майбутньому курсу іноземної валюти (а саме — долара США) відносно курсу національної валюти (а саме — гривні) на дату укладання цього договору. За рахунок коефіцієнта валютного ризику фінансова установа бере на себе валютний ризик ревальвації національної валюти відносно іноземної валюти, а саме долара США. За рахунок коефіцієнта валютного ризику позичальник приймає на себе валютний ризик девальвації національної валюти відносно іноземної валюти, а саме — долара США.

Відповідно до п.3.3 договору коефіцієнт валютного ризику розраховується як співвідношення поточного курсу іноземної валюти до базового курсу іноземної валюти відповідно до формули: Квр = поточний курс іноземної валюти/ базовий курс іноземної валюти, де Квр — це коефіцієнт валютного ризику; поточний курс іноземної валюти — це офіційно встановлений Національним банком курс гривні стосовно долара США на дату нарахування процентів та/або сплати кредиту з урахуванням решти умов цього пункту; базовий курс іноземної валюти — це офіційно встановлений НБУ курс гривні стосовно долара США на дату укладення цього договору, який п.3.8 визначено як 7,993 грн./$.

Пунктом 3.6 договору встановлено, що якщо відхилення поточного курсу іноземної валюти від базового курсу іноземної валюти складає більш ніж три проценти, всі розрахунки між сторонами здійснюються з урахуванням коефіцієнта валютного ризику відповідно до таких формул: за нарахованими процентами: СНВ (сплати) = НВ х Квр, де СНВ (сплати) — це сума нарахованих процентів до сплати позичальником з урахуванням валютного ризику; НВ — сума нарахованих процентів без урахування валютного ризику; Квр — це коефіцієнт валютного ризику станом на дату нарахування процентів за кредитом; за сплатою позичальником часткової суми кредиту: ЧСК (сплати) = К х Квр, де ЧСК (сплати) — це часткова сума кредиту, яку повинен (бажає) сплатити позичальник відповідно до умов договору з урахуванням валютного ризику на відповідну дату; К — часткова сума кредиту, що сплачується на конкретну дату, без урахування валютного ризику; Квр — це коефіцієнт валютного ризику станом на дату здійснення часткової та/або повної сплати позичальником кредиту.

Така ж формула застосовується і за сплатою повної суми кредиту: ПСК (сплати) = К х Квр.

На забезпечення виконання вказаного договору 8.07.2013 між ТОВ «Каса народної допомоги» та Особою 7, Особою 8, Особою 9 укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира за Адресою 1.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір укладено між сторонами з дотриманням принципів добросовісності та балансу їхніх прав і обов’язків, цей договір не містить дискримінаційних умов для споживача, оскільки валютний ризик на себе взяли обидві сторони договору.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що встановлення в умовах договору про повернення кредиту, який був наданий у національній валюті, коефіцієнта валютного ризику, який є змінною величиною та розраховується за допомогою формул, суперечить положенням чинного законодавства, не містить розміру сукупної вартості кредиту та її детального розпису для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, а отже, умови кредитного договору є несправедливими в цілому, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на погіршення становища споживача, суперечать принципу добросовісності. Як наслідок недійсності кредитного договору підлягає визнанню недійсним і договір іпотеки, укладений на забезпечення недійсного правочину.

Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах ВСС від 26.08, 18.11.2015, 24.02, 2.03 і 9.03, 13.04.2016 суд касаційної інстанції виходив з того, що установлення еквівалента боргу в іноземній валюті чинним законодавством не заборонено, а тому істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором внаслідок підвищення курсу іноземної валюти та зростання суми боргу, яку необхідно сплачувати, не є підставою для скасування таких умов кредитного договору, оскільки на час укладення цього договору між сторонами було досягнуто домовленості щодо його умов.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч.1 ст.11, ст.18 закону «Про захист прав споживачів» та ст.533 ЦК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить із такого.

За положеннями ч.1 ст.203 ЦК, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до чч.1, 2 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки, позивачка посилалася, зокрема, на те, що застосування коефіцієнта валютного ризику суперечить чинному законодавству, а отже, умови кредитного договору є несправедливими в цілому, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на погіршення становища споживача, суперечать принципу добросовісності.

Згідно із ч.2 ст.11 закону «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на час укладення договору) у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов’язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Стаття 18 цього закону містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, зокрема їх несправедливості.

За змістом чч.5, 6 цієї норми, у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст.18 закону «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, порушення принципу добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК); по-друге, спричинення істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, завдання шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч.3 ст.18 закону «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи в разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача щодо оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пп.2—4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п.11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (п.13).

Аналізуючи зазначені норми матеріального права в їх системному взаємозв’язку, можна зробити висновок, що визначення окремих умов договору несправедливими відповідно до ст.18 закону «Про захист прав споживачів» не є обов’язковою підставою для визнання договору недійсним у цілому.

Вирішуючи питання про визнання договору недійсним у цілому суди повинні виходити зі змісту договору, його істотних умов, цілей, яких прагнули досягти сторони при укладенні цього договору, необхідності у зв’язку із цим зміни інших умов договору, а також зміни суті та змісту правовідносин сторін тощо.

Статтею 1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до ст.2 закону «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у стст.47 та 49 цього закону операції банків щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст.192 ЦК).

Відповідно до ст.533 ЦК грошове зобов’язання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, установлених законом.

Такий порядок встановлено декретом КМ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 №15-93, ст.5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього декрету.

У зв’язку з наведеним можна зробити висновок про те, що чинному законодавству не суперечить стягнення заборгованості та процентів за кредитним договором у гривнях, але з урахуванням еквівалента іноземної валюти, якщо сторони узгодили це в договорі.

Визнаючи договір недійсним у цілому з підстави несправедливості його окремих умов, суд не встановив, чи змінює визнання окремого пункту договору суть правовідносин сторін та істотних умов договору, не оцінив інших умов договору в контексті наявності усіх складових щодо існуючих між сторонами правовідносин.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими в стст.57—60, 131—132, 137, 177, 179, 185, 194, 212—215 ЦПК, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Однак відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.360² ЦПК справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими главами цього кодексу, а тому ВСУ не може встановлювати обставин справи, збирати й перевіряти докази та давати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ВСУ ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.360⁴ ЦПК.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.360³, ч.1, пп.«а» п.1 ч.2 ст.360⁴, Cудова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ТОВ «Каса народної допомоги» про перегляд ухвали ВСС від 5.10.2016 задовольнити частково.

Ухвалу ВСС від 5.10.2016 та рішення Апеляційного суду м.Києва від 25.02.2016 скасувати, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.