Органам місцевого самоврядування не надані повноваження забороняти реалізацію алкогольних напоїв у певний період часу. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №361/9354/14-а.

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

8 листопада 2017 року м.Київ №361/9354/14-а

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — ПРОКОПЕНКА О.Б.,
суддів: ВОЛКОВА О.Ф., ГРИЦІВА М.І., КРИВЕНДИ О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 5 до Броварської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року Особа 5 звернувся до суду з позовом до міськради, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення міськради «Про обмеження реалізації алкогольних напоїв на території міста Бровари в нічний час» від 14.08.2014 №1285-46-06 та зобов’язати відповідача опублікувати оголошення про скасування оскаржуваного нормативно-правового акта.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначеним рішенням порушені його права як споживача, оскільки він обмежений у праві придбання алкогольних напоїв у нічний час.

Суди встановили, що 14.08.2014 міськрада прийняла рішення, п.1 якого заборонила реалізацію алкогольних напоїв, пива, слабоалкогольних напоїв у стаціонарних об’єктах торгівлі та тимчасових спорудах, крім закладів ресторанного господарства, на території м.Броварів у період з 23:00 до 7:00.

У вересні 2014 року під час відвідування магазину «Продукти-737» торговельної мережі «АТБ» позивач дізнався про існування рішення.

Броварський міськрайонний суд Київської області постановою від 30.04.2015 відмовив у задоволенні позовних вимог.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.06.2015 скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позовні вимоги частково: визнав незаконним рішення. В іншій частині позову відмовив.

Вищий адміністративний суд ухвалою від 1.10.2015 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2015 скасував, а постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 30.04.2015 залишив у силі.

Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з висновком цього суду про те, що органи місцевого самоврядування наділені правом здійснювати контроль за належною організацією обслуговування населення підприємствами торгівлі всіх форм власності та встановлювати зручний для населення режим роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності. Законодавство покладає на органи місцевого самоврядування обов’язок вживати заходи щодо недопущення впродовж доби перевищень рівнів шуму, встановлених санітарними нормами біля жилих будинків і на прибудинкових територіях. Таким чином, запроваджуючи обмеження на реалізацію алкогольних, слабоалкогольних напоїв та пива на території Броварів усіма підприємствами торгівлі (крім закладів ресторанного господарства) у період з 23:00 до 7:00 щоденно, відповідач діяв у межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Особа 5 звернувся із заявою про її перегляд ВСУ з підстави, передбаченої п.5 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства. Просить ухвалу ВАС від 1.10.2015 скасувати, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2015 залишити без змін.

На обґрунтування заяви Особа 5 додав копію постанови ВСУ від 24.05.2016 (№21-873а16), яка, на його думку, підтверджує невідповідність оскаржуваного судового рішення викладеному у цій постанові ВСУ висновку щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах. У цій постанові ВСУ зазначив, що оскільки оскаржуваними положеннями рішення «Про внесення змін до рішення двадцять четвертої сесії міської ради від 8 квітня 2009 року №54» від 27.05.2009 №37 Хмельницька міська рада встановила заборону (обмеження) щодо торгівлі алкогольними напоями в місті в нічний та ранковий час, то висновок судів апеляційної та касаційної інстанцій про те, що вони прийняті в межах наданих органу місцевого самоврядування повноважень, встановлених законодавством, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

За таких обставин ВСУ дійшов висновку про протиправність оскаржуваних положень зазначеного рішення, оскільки встановлення органом місцевого самоврядування постійної заборони (обмеження) щодо торгівлі алкогольними напоями виходить за межі наданих йому повноважень, установлених законом «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 №280/97-ВР.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Загальна і виключна компетенція сільських, селищних, міських рад установлена стст.25, 26 закону №280/97-ВР.

Перелік повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту та зв’язку встановлено ст.30 зазначеного закону.

Відповідно до пп.9 п.«а» ст.30 закону №280/97-ВР до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення зручного для населення режиму роботи підприємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Згідно з пп.4 п.«б» ст.30 закону №280/97-ВР до делегованих повноважень зазначених рад належить установлення за погодженням з власниками зручного для населення режиму роботи розташованих на відповідній території підприємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно від форм власності.

Із наведених норм убачається, що до повноважень органів місцевого самоврядування належить виключно встановлення режиму роботи суб’єктів господарювання.

Основні вимоги до роздрібної торгівлі горілкою та лікеро-горілчаними виробами, вином виноградним та плодово-ягідним, коньяком, шампанським, вином ігристим встановлені Правилами роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів від 30.07.96 №854 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), які спрямовані на забезпечення прав споживачів щодо належної якості товару і рівня торговельного обслуговування (абз.1 п.1 правил).

Пунктом 7 правил передбачено, що зручний для населення режим роботи спеціалізованих магазинів, спеціалізованих відділів, секцій комунальної форми власності встановлюється виконавчими органами сільських, селищних, міських рад; зручний для населення режим роботи спеціалізованих магазинів, спеціалізованих відділів, секцій інших форм власності встановлюється виконавчими органами сільських, селищних, міських рад за погодженням з власником цього об’єкта.

Обмеження щодо продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів установлені ст.15³ закону «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.95 №481/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до ч.1 цієї статті зазначеного закону забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів:

1) особами, які не досягли 18 років;

2) особам, які не досягли 18 років;

3) у приміщеннях та на території навчальних закладів, закладів охорони здоров’я, крім ресторанів, що знаходяться на території санаторіїв;

4) у приміщеннях спеціалізованих торговельних організацій, що здійснюють торгівлю товарами дитячого асортименту або спортивними товарами, а також у відповідних відділах (секціях) універсальних торговельних організацій;

5) у закритих спортивних спорудах (крім пива у пластиковій тарі);

6) з торгових автоматів;

7) на полицях самообслуговування (крім тютюнових виробів у блоках та алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових, пива);

8) поштучно (для тютюнових виробів, крім сигар);

9) у споживчих упаковках, що містять менш як 20 сигарет;

10) з рук;

11) у невизначених для цього місцях торгівлі.

Частиною 3 ст.15³ закону №481/95-ВР передбачено, що на час проведення масових заходів сільські, селищні та міські ради в межах відповідної адміністративної території можуть заборонити або обмежити продаж пива (крім пива у пластиковій тарі), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та куріння тютюнових виробів.

Суди встановили, що міськрада рішенням заборонила реалізацію алкогольних напоїв, пива, слабоалкогольних напоїв у стаціонарних об’єктах торгівлі та тимчасових спорудах, крім закладів ресторанного господарства, на території Броварів у період з 23:00 до 7:00.

Проте ні законом №481/95-ВР, ні іншими законами та нормативно-правовими актами органам місцевого самоврядування не надані повноваження запроваджувати такі заходи, як заборона реалізації (обмеження роздрібної торгівлі) алкогольних напоїв, пива, слабоалкогольних напоїв у стаціонарних об’єктах торгівлі та тимчасових спорудах у певний період часу.

Отже, оскільки оскаржуваними положеннями рішення міськрада встановила заборону щодо торгівлі алкогольними напоями у місті в нічний та ранковий час, то висновок суду касаційної інстанції про те, що воно прийняте в межах наданих органу місцевого самоврядування повноважень, встановлених законодавством, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

За таких установлених судами фактичних обставин справи висновок ВАС у справі, що розглядається, не відповідає викладеному в наданій для порівняння постанові ВСУ висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права, тому ухвала цього суду від 1.10.2015 підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись п.6 «Прикінцевих та перехідних положень» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 №1402-VIII, стст.241, 242, 243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 5 задовольнити.

Ухвалу ВАС від 1.10.2015 скасувати, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2015 залишити в силі.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.