Подання скарги до вищого органу та очікування відповіді можуть вважатися поважними причинами пропуску строку на оскарження. Такий висновок зробив ВС у постанові №210/3915/17.

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

30 січня 2018 року м.Київ №210/3915/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого — ГІМОНА М.М.,
суддів: БУЧИК А.Ю., МОРОЗ Л.Л.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Особи 1 на ухвалу Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.09.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 в адміністративній справі №281/1820/14-а за позовом Особи 1 до відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Криворізької міської ради про скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2017 року Особа 1 звернувся до суду з позовом, в якому просив скасувати постанову заступника начальника відділу з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконкому Криворізької міської ради Лаби Т.М. №37-КР про накладення штрафу в справі про адміністративне правопорушення від 11.07.2017. Одночасно просив поновити строк звернення до суду з позовом про оскарження цієї постанови.

Ухвалою Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.09.2017, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017, адміністративний позов залишено без розгляду.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання Особи 1 про поновлення строку звернення до суду з позовом та залишаючи його позов без розгляду, виходив з того, що ним пропущено встановлений ст.289 Кодексу про адміністративні правопорушення строк звернення до суду, а причини, зазначенні в клопотанні про поновлення такого строку, є неповажними.

Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, при цьому зазначив, що оскарження позивачем спірної постанови до департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області у встановлений законом строк та отримання відповіді лише 13.09.2017 не є поважною причиною, оскільки це не позбавляє можливості одночасно оскаржити таку постанову до суду.

При цьому суд виходив з того, що постанова у справі про адміністративне правопорушення №37-кр винесена 11.07.2017, копію вказаної постанови 12.07.2017 отримав представник Особи 1 — Особа 3, а до суду позивач звернувся з позовом 18.09.2017, тобто з порушенням установленого законом строку звернення до суду.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, представник позивача Особа 3 оскаржив їх в касаційному порядку. У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та направлення справи до суду першої інстанції для розгляду по суті.

На обґрунтування касаційної скарги зазначив, що він у встановлений законодавством строк скористався передбаченим правом подати скаргу в порядку відомчого контролю, а після отримання відмови у розгляді вказаної скарги в межах передбаченого ст.289 КпАП десятиденного строку звернувся з вказаним позовом до суду. Вважає, що вказані обставини, які також ним були зазначені при зверненні з позовом до суду, є достатніми для поновлення строку та відкриття провадження у справі, однак суди попередніх інстанцій їх неповно з’ясували і не дали юридичної оцінки.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що положенням ст.288 КпАП установлено альтернативний порядок оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення і позивач обрав один з них. Крім того, всупереч ч.7 ст.41 закону «Про регулювання містобудівної діяльності» спірну постанову позивач оскаржив не до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, яким є Державна архітектурно-будівельна інспекція, а до департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, тобто до її структурного підрозділу. Таким чином, вважає, що причини пропуску десятиденного строку на оскарження спірної постанови не є поважними.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів уважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст.289 КпАП скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, — протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Відповідно до ст.100 КАС адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Тобто законодавцем чітко визначено, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності законодавством встановлено спеціальний 10-денний строк, який обчислюється з дня вручення постанови. При цьому слід ураховувати, що пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки за наявності поважних причин його пропуску такий строк може бути поновлено.

Відповідно до положення п.3 ч.1 ст.288 КпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, може бути оскаржено до вищого органу (вищої посадової особи) або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в порядку, визначеному КАС, з особливостями, встановленими цим кодексом.

Зміст наведеної норми дає підстави для висновку, що законом передбачено право вибору особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, порядку оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення.

При цьому звернення позивача до вищого органу зі скаргою не є визначеним досудовим порядком вирішення спору, а альтернативним способом захисту своїх прав.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач заявляв клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому зазначив обставини, з якими пов’язує поважність причин пропуску строку звернення до суду, а саме — подання скарги до вищого органу та отримання відповіді про результати, після якої було подано позов до суду.

Однак суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні клопотання про поновлення строків звернення до суду та залишаючи позов без розгляду, не з’ясував, не дослідив та не дав правової оцінки вказаним обставинам та, відповідно, не навів у своєму рішенні будь-якого обґрунтування неприйняття доводів позивача.

Апеляційний суд, перевіряючи рішення суду першої інстанції, на зазначене уваги не звернув та зазначені обставини також не з’ясував, а обмежився лише посиланням, що наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення з даним позовом до суду не можуть бути визнані поважними.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не з’ясували, не дослідили і не встановили фактичних обставин, за яких позивач своєчасно не реалізував своє право на звернення до суду з даним позовом, і не надали їм належної оцінки.

З огляду на наведене суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, порушив норми процесуального права і дійшов передчасного висновку про залишення позову без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.353 КАС (в редакції, що діє з 15.12.2017) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа — направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись стст.345, 353, 356 КАС, Верховний Суд у складі колегії суддів КАС

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити.

Ухвалу Дзержинського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.09.2017 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.