Будь-який правник, незалежно від професії (юрисконсульт, адвокат, суддя, прокурор), у своїй діяльності зустрічався зі зловживанням процесуальними правами в судовому процесі. Дуже часто саме умисне чи неумисне нехтування своїми процесуальними правами та обов’язками призводить до затягування розгляду справи або до неправильного її вирішення. Суди не завжди готові припиняти такі зловживання та застосовувати відповідні заходи.

Нові редакції процесуальних кодексів значну увагу приділяють таким процесуальним інститутам як «зловживання процесуальними правами» та «заходи процесуального примусу». Так, неприпустимість зловживання процесуальними правами визначено одним з принципів цивільного та господарського судочинства (ст. 2 ЦПК та ГПК).

Відповідно до ст. 44 ЦПК та ст. 43 ГПК, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Зловживання процесуальними правами визначається як дії, що суперечать завданню цивільного (господарського, адміністративного) судочинства.

ЦПК та ГПК дають невичерпний перелік дій, які можуть бути визнані зловживанням процесуальними правами:

• подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана);
• подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин;
• заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування або перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
• подання кількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання кількох позовів з аналогічним предметом та з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
• подання завідомо безпідставного позову,
• подання позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
• необґрунтоване чи штучне об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
• укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб;
• умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Суд зобов’язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені кодексом.

Можна виділити такі заходи для запобігання зловживанню процесуальними правами:

1. Заходи процесуального примусу (присвячена окрема глава в кодексах).
2. Інші заходи:
3. повернення позовної заяви, скарги, клопотання, залишення їх без розгляду – у разі подання позову-двійника (позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав); при цьому судовий збір за подання позову-двійника не повертається;
4. покладення на сторону судових витрат повністю або частково, незалежно від результатів вирішення спору – у разі зловживання стороною чи її представником процесуальним правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони;
5. забезпечення судових витрат – враховуючи конкретні обставини справи, суд за клопотанням відповідача має право зобов’язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правничу допомогу та інших витрат, які має понести відповідач у зв’язку з розглядом справи (забезпечення витрат на професійну правничу допомогу), якщо позов має ознаки завідомо безпідставного або інші ознаки зловживання правом на позов.
6. постановлення окремої ухвали – суд може постановити окрему ухвалу у разі зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов’язків, неналежного виконання професійних обов’язків (зокрема, якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або у разі іншого порушення законодавства адвокатом чи прокурором.

Заходи процесуального примусу в цивільному та господарському процесі

Нові редакції господарського та цивільного процесуальних кодексів передбачають так звані «заходи процесуального примусу». Цей інститут не є новелою. У ЦПК 2004 р. ст. 90 передбачала можливість застосування судом заходів процесуального примусу до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного правосуддя. Однак для господарського процесу заходи процесуального примусу є новелою, впровадженою в новий ГПК у зв’язку з уніфікацією процесів. Спробуємо розібратися, що це за процесуальний інститут та в яких випадках суд має повноваження застосувати такі заходи.

Визначення поняття

Ст. 131 ГПК та ст. 143 ЦПК визначають заходи процесуального примусу як процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Види заходів процесуального примусу:

• попередження;
• видалення із залу судового засідання;
• тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;
• привід свідка(тільки для цивільного процесу);
• штраф.

Всі заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом винесення ухвали.

• Попередження – підставою для застосування попередження до учасників процесу та інших осіб, присутніх на судовому засіданні, є порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень судді.
• Видалення із зали судового засідання – підставою для видалення учасників процесу є повторне порушення порядку або повторне невиконання розпоряджень судді. При цьому до перекладача (або спеціаліста), який допускає такі дії (повторно), видалення із зали застосовано бути не може. В цьому випадку суд оголошує перерву і надає час для заміни перекладача або спеціаліста.
• Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом – у разі неподання письмових, речових чи електронних доказів, що витребувані судом, без поважних причин або без повідомлення причин їх неподання, суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів державним виконавцем для дослідження судом. Ухвала про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню та має відповідати встановленим законом вимогам до виконавчого документа.
• Привід свідка (виключно для цивільного процесу) – цей захід процесуального примусу може бути застосований за наявності таких умов: свідок був належно викликаний; не з’явився на судове засідання без поважних причин або не повідомив про причини своєї неявки. Такий свідок може бути підданий приводу через відповідні органи Національної поліції України з відшкодуванням у дохід держави витрат на здійснення приводу.
• Штраф – цей захід процесуального примусу учасника процесу не є новелою процесуального законодавства. Проте саме в нових процесуальних кодексах цей інститут отримав подальший розвиток та вдосконалення.

Випадки, в яких суд може постановити ухвалу про стягнення з особи штрафу:

• невиконання процесуальних обов’язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу;
• зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству;
• неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин;
• невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк;
• порушення заборон щодо використання аудіотехнічних пристроїв та здійснення фотоі кінозйомки, відео-, звукозапису під час врегулювання спору за участю судді.

Розмір штрафу

• Для цивільного процесу:

– від 0,3 до 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 01.04.2018 р. – прожитковий мінімум складає 1762 грн);

– у разі повторності чи систематичності дій особи, що можуть бути підставою для застосування штрафу – від 1 до 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

• Для господарського процесу:

– від 1 до 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

– у разі повторності чи систематичності дій особи, що можуть бути підставою для застосування штрафу – від 5 до 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, враховуючи конкретні обставини справи, суд може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника.

Ухвала про стягнення штрафу є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа. Ухвала про стягнення штрафу може бути оскаржена в апеляційному порядку до суду вищої інстанції. Оскарження такої ухвали не перешкоджає розгляду справи. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною та оскарженню не підлягає. Ухвала Верховного Суду про накладення штрафу оскарженню не підлягає.

Замість висновку

Таким чином, процесуальне законодавство містить достатньо механізмів, для того щоб забезпечити дотримання сторонами судового процесу своїх процесуальних обов’язків. Суди мають виробити прозорі та зрозумілі критерії відокремлення дій, спрямованих на реальний захист прав клієнта від дій, що застосовуються для маніпулювання судовою системою, затягування розгляду справи тощо.

Проте провідна роль в цьому має належати Верховному Суду, який повинен встановлювати ці критерії, а не «виправляти помилки» судів нижчих інстанцій. Сподіваємося, що заходи процесуального примусу стануть ефективними механізмом забезпечення швидкого та справедливого вирішення спорів.

Джерело: Юридична газета Online