Людям притаманно надавати будь-якій діяльності визначення конкретної мети цієї діяльності та проміжних завдань на шляху до її досягнення. Однак при здійсненні поставлених завдань та досягненні визначених цілей завжди виникає питання: «Чи є законним і етичним досягнення мети тими чи іншими засобами?»

Особливу увагу завжди привертала проблема співвідношення мети та засобів у діяльності адвоката. Для адвокатури моральна оцінка важливіша, ніж для багатьох державних органів. І є неприйнятним досягнення мети будь-якими засобами. Допустимо діяти лише в правових межах.

Так, якщо авторитет державних органів спирається на владні повноваження і підтримку всього державного апарату, то авторитет адвокатури має одну опору – суспільну довіру, яку досить важко набути і легко втратити, особливо у такій конфліктній сфері, як робота адвоката в суді.

Як сказав видатний адвокат Федір Никифорович Плевако: «За прокурором стоїть закон, а за адвокатом – людина зі своєю долею, зі своїми сподіваннями, і ця людина піднімається на адвоката, шукає у нього захисту, і дуже страшно посковзнутися з такою ношею». Участь у вирішенні правових конфліктів вимагає від адвоката дотримання певних морально-етичних вимог.

Найбільш загальним принципом роботи адвоката, безсумнівно, є правило, встановлене для лікаря: не зашкодь. Захищаючи права своїх клієнтів та відстоюючи інтереси правосуддя, адвокати повинні сприяти захисту прав людини і основоположних свобод, визнаних правом, і в усіх випадках діяти незалежно та добросовісно, відповідно до закону та визнаних норм і професійної етики.

Адвокат застосовує лише ті засоби захисту, які відповідають закону і найкраще сприяють правосуддю, зміцненню законності та охороні прав особистості. Застосування захистом аморальних та протизаконних засобів не можна виправдати жодними добрими цілями. Адвокату заборонено приймати доручення, якщо результат, якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких клієнт наполягає, є протиправними. При цьому адвокат повинен повідомити клієнта про неприпустимість застосування протиправних засобів і вказати на можливі законні шляхи досягнення такого самого або подібного результату.

Якщо клієнт наполягає на використанні протиправних засобів, адвокат має відмовитись від укладання з таким клієнтом угоди. Якщо клієнт вчиняє дії, що стосуються суті доручення, і вони порушують чинне законодавство, відмовляється припинити такі незаконні дії, незважаючи на роз’яснення адвоката, або якщо він використовує правову допомогу адвоката, для полегшення вчинення злочину, адвокат достроково розриває угоду з таким клієнтом.

Слід зазначити, що інколи під час прийняття адвокатом доручення клієнта та його виконання способи досягнення інтересів, які пропонує клієнт, можуть суперечити адвокатській етиці. Наприклад, спонукати свідків до надання завідомо неправдивих свідчень або використовувати свої особисті зв’язки для прямого чи опосередкованого впливу на суд.

Дійсно, з боку клієнта головне – досягти бажаного результату, а способи його досягнення для нього не завжди є важливими.

Незадоволення клієнта у процесі надання допомоги також може бути викликане діями адвоката, які клієнт вважає невідповідними або неправильними. Це можливо як в результаті дій клієнта так і з інших причин, що не залежать від адвоката. Зокрема, в результаті недостатньої відвертості клієнта під час викладення обставин справи та не повідомлення адвокату інформації, яка має важливе значення для виконання доручення. Також це можливо, якщо адвокат не поставить клієнту уточнювальних запитань, а клієнт не надасть значення певній інформації через необізнаність з юридичними нюансами.

У практиці адвоката трапляються випадки цілеспрямованого приховування клієнтом важливої інформації, її не розкриття або не повідомлення про певні обставини чи існування деяких документів (наприклад, підписаної клієнтом угоди). Це може відбуватися у зв’язку з розумінням клієнтом того, що така інформація не йде на користь справи, а також бажанням для адвоката створити уявлення про легку виграшність справи. Як наслідок, адвокат неправильно оцінює складність справи, не може спрогнозувати дії іншої сторони та розробити дієву тактику захисту.

У разі недосягнення адвокатом позитивного результату виникає загальне розчарування клієнта, хоча вини адвоката в цьому немає. Тому раджу при зверненні до адвоката якомога відвертіше надавати повну інформацію, що має значення для надання кваліфікованої допомоги.

Безсумнівно, адвокат не має права робити будь-які неправильні, хибні, такі, що перекручують дійсність, твердження. Адвокату категорично заборонено спонукати свідків до дачі неправдивих свідчень, вдаватися до протизаконних методів тиску на протилежну сторону чи свідків, використовувати особисті зв’язки для впливу на суд або інший орган. Водночас він не може ігнорувати жодний доказ, що ставить під сумнів висунуте обвинувачення, в т. ч. такий, як заперечення підсудним своєї вини. Адвокат-захисник повинен керуватися в своїй діяльності правилом, що сумніви в доведеності обвинувачення, що не могли бути усунені, тлумачаться на користь обвинуваченого. I навіть коли зібрані докази вини здаються дуже переконливими, розумне, принципове та мужнє заперечення адвокатом обвинувачення з тих підстав, що сумнів у доведеності вини не виключається, не може розцінюватись інакше, як виконання ним професійного й морального обов’язку.

В усіх випадках пріоритетне значення має не законність інтересу обвинуваченого, а законність засобів його захисту. А тому адвокат повинен володіти професійними знаннями, бути чесним, помірним у засобах, незалежним у переконаннях. Як сказав видатний юрист А.Ф. Коні «Він не слуга свого клієнта і не пособник йому втекти від заслуженої кари правосуддя. Він друг, радник людина.». В той же час, як для лікаря, в практичній діяльності адвоката не може бути поганих і хороших людей, заслужених і незаслужених хвороб, а є хворі, страждання, які слід полегшити, так і для адвоката немає чистих і брудних, справедливих і несправедливих справ – є лише привід протиставити доводам прокурора всю силу й витонченість своїх доводів виключно в інтересах клієнта.

Отже, пам’ятайте, що адвокат є незалежним від свого клієнта. Вказане положення має сенс, по-перше, оскільки неупередженість адвоката напряму впливає на виваженість рішень, які він приймає. Будь-яка людина має почуття. Якщо адвокат буде сприймати справу крізь призму своїх почуттів та вподобань, це призведе до неправильного сприйняття фактів та може нашкодити справі.

По-друге, адвокат приймає рішення щодо способу та методів ведення справи після її початку без втручання з боку клієнта, оскільки останній, не маючи достатньої юридичної підготовки, своїми вимогами може звести нанівець старання адвоката та всю розроблену ним тактику.

Заборона ототожнення адвоката з клієнтом – важлива гарантія адвокатської діяльності. Проте, залишаючись актуальною на сьогодні, вона зазвичай ігнорується чи взагалі є невідомою суспільству.

Навіть з подій, що трапляються в нашій державі, можна навести дуже багато прикладів, коли порушується зазначена гарантія адвокатської діяльності: адвокатам погрожують розправою за надання допомоги у конкретних справах, паплюжать їх честь та гідність у Інтернеті. В таких ситуаціях відбувається пряме ототожнення адвоката з клієнтом.

Окрім цього, достатньо популярною сьогодні стала практика правоохоронних органів вчиняти протиправні дії щодо захисників з метою позбавити клієнта належного кваліфікованого захисту, який може надати саме його адвокат. Наприклад, формально розпочати кримінальне провадження щодо адвоката та проводити незаконні обшуки, дозвіл на які, на жаль, надають слідчі судді, не беручи до уваги формальність провадження.

Таке ототожнення адвоката з клієнтом не лише є неприпустимим, але й свідчить про низький рівень правосвідомості суспільства в цій сфері.

Суспільство не має засуджувати адвоката за те, що він вибудовує правовий захист для обвинуваченої особи. Від якісної роботи адвоката напряму залежить якість розвитку відносин в юридичній сфері та забезпечення прав усіх громадян, а також розвиток України як держави, в якій людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність та безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Пам’ятайте:

1. Адвокат не виправдовує, адвокат захищає, тобто стежить за дотриманням прав і законодавчо закріплених гарантій прав і свобод особи. В свій час багато людей було засуджено до смертної кари людей, а як виявилося в подальшому, вони не скоювали злочинів, хоча всі вважали, що вина очевидна.
2. Захищати навіть винну особу не є аморальним, або грішним з позиції релігії. Оскільки, навіть в Біблії написано про Страшний Суд, а не про автоматичний розподіл місця перебування і покарання.
3. Не всі люди, які вчинили злочини, підлягають кримінальній відповідальності (неосудні особи) і в деяких випадках, як і в вказаному прикладі, участь адвоката є обов’язковою в силу закону і незалежно від бажання підозрюваного / обвинуваченого.
4. І про совість, у адвоката, як і у лікаря, вона професійна, і совість адвоката буде нечиста тільки в тому випадку, якщо адвокат не здійснював захист усіма законними способами, а саме так закріплено у присязі адвоката!