Ні для кого не секрет, що, у зв’язку з реформуванням правоохоронних органів, державна система, яка повинна захищати і відновлювати порушені права, свободи та інтереси громадян, встановлювати обставини скоєння кримінального злочину і притягати до відповідальності винних осіб, все менше виконує взяті на себе зобов’язання перед суспільством і платниками податків.

Чи добре це для адвоката при захисті клієнта? Скоріше, так, ніж ні – працювати простіше.

Водночас, якщо подивитися на цю ситуацію з іншого боку – тоді, коли адвокат не є захисником у кримінальному процесі, а представляє інтереси потерпілої сторони, – то адвокат і його клієнт стають заручниками непрацюючої правоохоронної системи.

Робота йде, результату немає

Практика доводить, що відмова у реєстрації кримінального провадження – це лише перший бар’єр, який стоїть перед адвокатом і його клієнтом у боротьбі за залучення винних осіб до кримінальної відповідальності.

Далі починається повномасштабна війна зі слідчими, прокурорами, начальниками та іншими представниками правоохоронних органів практично за кожну проведену ними слідчу, процесуальну дію, спрямовану на з’ясування обставин вчинення злочину.

Адвокати змушені проробляти потрійну роботу: за себе, за слідчого та за процесуального керівника. Адвокатам доводиться збирати самостійно взамін слідства доказову базу, користуючись правами сторони потерпілого, розробляти план проведення розслідування, розписувати до дрібниць для слідчого/прокурора клопотання про виконання процесуальних та слідчий дій, а потім змушувати останніх фактично їх виконувати через суд.

Кримінальні провадження, які за своєю суттю потребують вагомої правової оцінки, поглиблення в спеціальне законодавство і оперативного проведення численних слідчих дій з метою аналізу ситуації та збору доказової бази, як правило, нікого не цікавлять.

Розкриття злочинів знаходиться на критично низькому рівні. Слідчі не розслідують злочини, а оскарження їх дій/бездіяльності не має ніякого належного ефекту. По факту органи працюють або коли зацікавлені кимось, або з метою виконання показників.

На жаль, навіть при активній позиції та участі адвоката у кримінальній справі, фактично притягнути когось до відповідальності з такою правоохоронною системою дуже важко.

Проблема №1. Відсутність належних умов роботи

Низькі зарплати, величезна кількість кримінальних проваджень (понад 250-300 на одного співробітника), додаткова, нікому не потрібна, паперова робота, нелогічна бюрократія, низький рівень електронних технологій, відсутність досвідчених фахівців, здатних навчити молоде покоління, а також матеріального і технічного забезпечення, що дозволяє належним чином і оперативно проводити слідчі дії, – ось неповний перелік причин відсутності роботи органів досудового розслідування.

Наприклад, перш ніж провести ту чи іншу дію, слідчий повинен думати не про те, як правильно і оперативно, відповідно до чинного законодавства, отримати необхідні докази, а де банально взяти папір, щоб подати клопотання, як заправити принтер, як доставити свідка, підозрюваного з іншого регіону при відсутності транспорту і фінансування, як відправити повістки і отримати підтвердження про їх вручення, як змусити оперативних співробітників хоч чимось допомогти проведенню слідчих дій, як прискорити отримання результатів експертизи.

Практика доводить, що якщо відсутній інтерес керівництва до кримінального провадження і притягнення до відповідальності особи необхідно лише потерпілому, слідчий залишається сам на сам з бюрократичною системою і особою, яка підозрюється в скоєнні злочину.

У такому випадку, навіть у тих слідчих, які можуть і хочуть розслідувати складні кримінальні справи, наприклад, економічні, при зіткненні з усіма матеріальними та бюрократичними проблемами практично зникає будь-яке бажання займатися такими справами – особливо якщо кримінальне провадження розслідується щодо великого бізнесмена, політика чи іншої відомого особи.

За таких умов будь-який кмітливий молодий слідчий, який тільки прийшов працювати в систему, перетвориться в чергового байдужого співробітника правоохоронних органів, який формально виконуватиме свою роботу, діятиме суто за вказівкою свого керівництва і лише в тих кримінальних провадженнях, які складають будь-який інтерес.

При цьому, в тому випадку, якщо кримінальна справа цікава лише потерпілому, вона буде роками лежати на полиці, а слідчий намагатиметься обходити її стороною. Будь-яка активність потерпілого або його адвоката сприйматиметься негативно і не впливатиме жодним чином на швидкість розслідування злочину.

Проблема №2. Безкарність

На жаль, на сьогоднішній день на практиці склалася дуже дивна ситуація, при якій, як правило, слідчого або прокурора намагаються не притягувати до відповідальності за їх помилки і, тим більше, за будь-яку бездіяльність у кримінальному провадженні. Пояснюється це просто: охочих особливо працювати нема і карати співробітника за таких умов роботи наче й немає за що.

За такого підходу фактично потерпілому змусити слідчого якісно розслідувати кримінальне провадження не вийде ніколи.

З одного боку, Кримінальний процесуальний кодекс України дає можливість потерпілому оскаржити бездіяльність слідчого в кримінальному провадженні в суд або прокуратуру. З іншого боку, результати цього оскарження ніякого ефекту не приносять.

Дуже часто адвокату вдається визнати бездіяльність слідчого щодо непроведення тих чи інших слідчих дій у судовому порядку, однак фактично виконати рішення суду, а саме змусити слідчого що-небудь зробити або залучити представника правоохоронного органу до дисциплінарної відповідальності, практично неможливо.

У таких умовах, зважаючи на відсутність будь-якого дієвого впливу на слідчого, останній може роками нічого не робити в кримінальному провадженні, а потерпілий може написати тисячі скарг і клопотань, однак розслідування так і не зрушиться з мертвої точки.

Проблема №3. Залежність адвоката від системи

За загальним правилом як потерпілому, так і його адвокату, нібито надана можливість збирати і подавати докази слідчому для підтвердження тих чи інших обставин. Здається, все просто: збери докази винуватості особи і справа піде в суд.

Водночас механізм збору таких доказів, крім питання отримання тимчасового доступу до речей і документів, що також знаходить опір в судовій системі особливо останнім часом, фактично в Кримінальному процесуальному кодексі України не передбачено, – так само як і виконання інших процесуальних дій потерпілим, спрямованих на притягнення особи до відповідальності.

Потерпілий та його адвокат обмежені в можливості самостійно допитувати свідків, проводити впізнання, огляд, слідчий експеримент, негласні слідчі дії, звертатися з клопотанням до слідчого судді про арешт майна (при відсутності цивільного позову), й обранні запобіжного заходу.

Крім цього, навіть якщо теоретично вдалося зібрати доказову базу винуватості особи, фактична можливість пред’явлення без участі слідчого кому-небудь підозри (також у подальшому – звинувачення) законодавством не передбачена.

Таким чином, потерпілий і його адвокат постійно топчуться на місці, збираючи різними способами докази і змушуючи слідчого проводити необхідні слідчі і процесуальні дії, що, як правило, належного результату не приносить.

Вихід є

Наскільки нам відомо, в юридичному середовищі вже давно ходить думка, що пора розширювати права адвоката у кримінальному процесі з метою пожвавлення розслідування кримінальних справ і надання можливості активного захисту інтересів потерпілого в кримінальному провадженні.

Пропонується надати адвокатам право допитувати осіб в якості свідків, отримувати доступ до державних реєстрів, фіксувати всі процесуальні дії будь-якими незабороненими способами, дорегулювати питання призначень експертизи адвокатом і збирання необхідних матеріалів для неї, посилити механізм отримання інформації на підставі адвокатського запиту, а також розробити і впровадити поняття приватного обвинувачення, при якому потерпілий, його адвокат зможуть самостійно через суд притягати винних осіб до кримінальної відповідальності без участі слідчих органів.

Безумовно, такі зміни у випадку їх реалізації зможуть позитивно позначитися на можливостях адвоката щодо захисту інтересів потерпілих.

Однак, на нашу суб’єктивну думку, це лише частково вирішить існуючі проблеми і не зможе в цілому змінити ситуацію, при якій потерпілий не може вплинути на результати досудового розслідування, а залучення винної особи залежить від бажання слідчого і прокурора виконувати свої службові обов’язки.

Вважаємо, що в подальшому необхідно також зменшити навантаження на слідчого, ввести прозору, зрозумілу для всіх учасників кримінального провадження систему заохочення і покарання працівників правоохоронних органів, а також можливість оскарження всіх без винятку дій і бездіяльності слідчого.

При наявній сформованої практиці бездіяльності правоохоронних органів змінити сформовані підходи до роботи можливо лише з одночасними змінами всередині системи та розширенням прав потерпілого, який своєю активною поведінкою зможе впливати на процес досудового розслідування.

Джерело