Більшість касаційних скарг, які надходять на розгляд до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, тією чи іншою мірою стосуються неправильної оцінки доказів.

Це повідомила суддя ККС ВС Світлана Яковлєва під час вебінару «Окремі питання застосування кримінального процесуального законодавства під час розгляду кримінальних проваджень у суді. Оцінка доказів»,  повідомляє «Закон і Бізнес».

Суддя зазначила,що неправильна оцінка доказів судами першої та апеляційної інстанцій є підставою для скасування судових рішень.

Та навела правила оцінки доказів:

жоден доказ не має наперед встановленої сили для суду;

суди мають оцінювати докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв’язку;

всі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.

С.Яковлєва нагадала, що в основу судового рішення можуть бути покладені лише належні докази (ст. 85 КПК України) та допустимі (ст. 86 КПК України). І, за її словами, як правило, проблем із визнанням належності доказу не виникає.

«Що стосується допустимості доказів, то, вирішуючи це питання, суди можуть припускатися помилок. Часто суд, дослідивши докази, не визнає їх недопустимими, хоча мав би це зробити», – сказала доповідачка.

Стаття 87 КПК України містить перелік доказів, які можуть бути визнані недопустимими внаслідок істотного порушення прав і свобод людини.

«Якщо суд визнає доказ недопустимим на підставі цієї статті, то він повинен обґрунтувати, чому вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб обумовити недопустимість доказу. Та й загалом, коли суд визнає доказ допустимим чи недопустимим, він має чітко обґрунтовувати свою позицію в рішенні», – акцентувала С.Яковлєва.

Вона звернула увагу на те, що, відповідно до доктрини «плодів отруйного дерева», при визнанні недопустимими похідних доказів суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий із порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим.