Встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов’язання або односторонню відмову від договору є недопустимим. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 591/3176/17.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, визнав повністю недійсним пункт договору про надання правової допомоги, в якому, зокрема, передбачалося, що в разі односторонньої відмови клієнтки від договору вона повинна сплатити адвокату додаткову винагороду в розмірі 30 % від вартості отриманого нею майна чи коштів, але не менше суми, еквівалентної 10 тис. доларів США.

Судові рішення мотивовані тим, що в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбачено такого виду гонорару адвокату, як додаткова винагорода або накладення штрафних санкцій. Отже, в цій частині договір суперечить статті 30 зазначеного Закону та статті 33 Правил адвокатської етики.

Верховний Суд змінив судові рішення попередніх інстанцій, скасував зазначений пункт лише в частині зобов’язання ОСОБА_1 відшкодувати відповідачеві кошти у сумі не менше 10 тис. доларів США, але залишив у силі вимогу про додаткову винагороду адвокату в розмірі 30 % вартості отриманого клієнткою майна чи коштів, зазначивши таке правове обґрунтування.

Перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, у разі:

а) недійсності договору (зокрема, удаваності договору);

б) тлумачення змісту договору.

Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація спрямована на з’ясування справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується на інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в межах спору щодо такого договору.

Законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці другому частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з яким сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, зокрема в разі, якщо зі змісту акта цивільного законодавства випливає обов’язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень або виражатися за допомогою інших правових засобів. По своїй суті неустойка — це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов’язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільноправової відповідальності). У статті 549 та в параграфі 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов’язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов’язання.

Законодавець пов’язує стягнення неустойки саме з порушенням зобов’язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов’язання», «порушення зобов’язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов’язання або односторонню відмову від договору.

В оспорюваному пункті договору передбачено штраф за односторонню відмову від договору; цей пункт суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов’язання або односторонню відмову від договору.

Тобто, обов’язковість положень акта цивільного законодавства випливає з його змісту. Постановою Верховного Суду від 11 листопада 2020 року рішення Сумського районного суду Сумської області від 20 червня 2018 року та постанову апеляційного суду Сумської області від 16 жовтня 2018 року в частині визнання недійсним пункту 2.6 додатка 1 до договору про надання правової допомоги щодо додаткової винагороди адвокату в розмірі 30 % вартості отриманого клієнтом майна чи коштів скасовано і в цій частині позовних вимог відмовлено. Судові рішення в частині визнання недійсним частини пункту 2.6 додатка 1 до договору про надання правової допомоги щодо односторонньої відмови від договору за ініціативою клієнта змінено з викладенням їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови; у решті судові рішення залишено без змін.

Суди правильно визнали недійсним оспорюваний пункт у частині передбачення штрафу за односторонню відмову від договору, але з інших мотивів. Тому судові рішення судів у цій частині слід змінити в мотивувальній частині.

Джерело