Головною метою заходів адміністративного нагляду було запобігання рецидиву. Тому вони мали превентивну мету і не могли розглядатися як каральні заходи або як складова частина покарання.

На це звернув увагу Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Тимофєєв та Поступкін проти Росії» (заяви № 45431/14 та 22769/15), повідомляє інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

Перед завершенням терміну покарання Василя Тимофєєва начальник виправної колонії, в якій засуджений за убивство відбував покарання, звернувся до суду із запитом про встановлення щодо нього адміністративного нагляду. Як підстава була вказано те, що засуджений був рецидивістом, не дотримувався тюремних правил і на нього були накладені 27 дисциплінарних стягнень. Суд задовольнив таке клопотання.

Після звільнення накладені на Тимофєєва обмеження було послаблено для того, щоб дозволити йому їздити на роботу. Але прохання в частині дострокового скасування адміністративного нагляду відхилено.

Аналогічна ситуація стосувалася засудженого за торгівлю наркотиками Аркадія Поступкіна.

Суди заборонили їм виходити з дому з 22:00 до 06:00, а В.Тимофєєву – ще й відвідувати мітинги, бари і нічні клуби. Крім того, він повинен був тричі на місяць відмічатися в поліції, Поступкін – раз на місяць. Такі обмеження встановлювалися на строк погашення судимості.

Апеляції щодо того, що адміннагляд був надто суворим та фактично був подвійним покаранням, виявилися безуспішними.

Тоді чоловіки звернулися до Європейського суду з прав людини. Посилаючись на ст. 7 (немає покарання без закону) Конвенції, один з них стверджував, що застосовані до нього заходи адміністративного нагляду складали покарання, яке не існувало на той час, коли він вчиняв правопорушення, за яке він був засуджений. Інший скаржився на порушення його права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в контексті статті 2 Протоколу № 4 Конвенції.

Високі судді постановили, що головною метою оскаржених заходів було запобігання рецидиву. Тому вони мали превентивну мету і не могли розглядатися як каральні заходи або як складова частина покарання.

У зв’язку з подібністю цих заходів та заходів, що складають покарання обмеження волі, Суд зазначив, що відповідно до статті 60§3 Кримінального кодексу (КК) процес винесення вироку повинен був враховувати будь-які обтяжуючі або пом’якшувальні обставини під час вчинення правопорушення, а, отже, і ступеня винуватості злочинця. Проте виконання адміністративного нагляду залежало не від винуватості особи, про яку йде мова, а від «небезпечності» особи, засудженої за злочин, що кваліфікується як рецидив. Під цим кутом зору захід не був карним за своїм характером.

Стосовно пропорційності заходу, що обмежує свободу пересування, Суд зазначив, що згідно з національним законодавством тривалість адміністративного нагляду була встановлена законом і не була питанням, залишеним на розсуд судді, який не мав юрисдикції скорочувати таку тривалість залежно від конкретних обставин особи, про яку йде мова.

Тож порушень Конвенції в частині встановлення заходів адміністративного нагляду ЄСПЛ не побачив.

Повна база рішень ЄСПЛ відтепер доступна у системах ЛІГА:ЗАКОН.

60 тис. рішень ЄСПЛ у прив’язці до відповідних статей Конвенції офіційною мовою та в перекладі на будь-яку дату у минулому. Плюс короткі огляди рішень українською та легка навігація від рішень ЄСПЛ до відповідних статей Конвенції та навпаки.

Деталі за посиланням