Особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов’язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску, незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою, тож єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №320/2655/20.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в задоволенні позову відмовлено.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що предметом спору у цій справі є оцінка правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача як фізичної особи – підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, якщо протягом 2018-2019 років він був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Верховний Суд нагадав, що спір з аналогічними обставинами та правовідносинами був предметом неодноразового розгляду Верховним Судом, який сформував усталену практику у подібних правовідносинах.

Так, у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19 та в подальшому у постанові від 4 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 Верховний Суд, проаналізувавши норми ПК України та Закону № 2464-VI, дійшов висновку, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи – підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов’язку сплачувати його, незалежно від наявності бази для нарахування, є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов’язок осіб сплатити мінімальний страховий внесок, незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою, і зобов’язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску, незалежно від фактичного отримання доходу, лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

ВС підкреслив, що під час розгляду справи суди не врахували зазначеного висновку Верховного Суду, що призвело до неправильного вирішення справи.

Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції та ухвалив нове рішення  про задоволення адміністративного позову.

Джерело