Треба враховувати, що такі помилки можуть бути доволі грубими: неправильно зазначені адреси, прізвища, суми тощо, що призводить до неможливості виконання судового рішення.

Помилки та описки у виконавчих документах є доволі поширеним явищем та не обов’язково свідчать про недобросовісну поведінку (хоча і такі випадки раніше траплялися, і на них дуже жорстко реагувала Вища рада правосуддя).

Верховний Суд у постанові від 29 січня 2021 року у справі №22-ц/354/11 наголошує на тому, що суд може виправити лише власні помилки, допущені під час складання судового рішення:

«Описка — це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, допущена під час його письмово-вербального викладення (помилка в правописі, розділових знаках тощо).

Виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких належать написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат і строків тощо.

Суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації рішення чи його правосудність.

Суд може виправити лише ті арифметичні помилки, яких він сам припустився.

Якщо такі помилки наявні у висновку експерта або в наданих суду документах, вони судом не виправляються. Арифметичні помилки у висновку експерта усуваються шляхом допиту експерта та уточнення ним свого висновку або враховуються судом під час оцінки цього доказу».

Для виправлення виявлених помилок процесуальні кодекси містять однакову спеціальну процедуру.

Суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання.

Про виправлення помилки у виконавчому документі та визнання його таким, що не підлягає виконанню, суд постановляє ухвалу. Якщо стягнення за таким виконавчим документом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно з вирішенням вказаних питань на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим документом.

На перший погляд, здається, доволі проста процедура. Але заявникам, які намагаються її застосувати, доводиться пройти через справжнє пекло.

По-перше, як відомо, українські суди ніяких процесуальних строків традиційно не дотримуються. Тож, людина звертається в суд, а потім чекає призначення судового засідання, яке може переноситися, інколи доводиться чекати, поки суддя вийде з відпустки (ще й добре, якщо у судді не закінчилися повноваження), а потім ще й чекати на видачу виправленого документа біля закритої канцелярії. Все це займає тривалий час.

І це ще й в умовах карантинних обмежень …І це, якщо у виправленні помилок не відмовлять.

По-друге, при розгляді таких справ суди часто роблять помилкові висновки, а апеляційні суди часто приймають дискусійні рішення. Тож, спір доходить аж до рівня касаційної інстанції.

Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №2008/1-295/11 зазначив, що у випадку, якщо дублікат виконавчого листа, виданий (виготовлений) на підставі ухвали суду про видачу дубліката виконавчого листа, містить в собі неточності, помилки тощо, стягувач або боржник можуть скористатися правом, наданим їм статтею 432 ЦПК України, та звернутися до суду із заявою про виправлення помилки у виконавчому документі (дублікаті).

Отже, помилки, неточності, виявлені у виконавчому документі, зокрема і виданому на підставі ухвали суду про видачу дубліката виконавчого листа, є підставою для їх виправлення згідно з нормами процесуального закону, а не підставою для оскарження ухвали суду про видачу дубліката виконавчого листа.

У справі №638/8540/20 КЦС ВС нагадав, що частиною п`ятою статті 432 ЦПК України визначено, що ухвала суду за результатами розгляду заяви про виправлення помилки у виконавчому документі може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 352 ЦПК України ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 25 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо виправлення помилки у виконавчому документі або визнання його таким, що не підлягає виконанню.

В іншій справі №204/4126/17 ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2019 року у задоволенні заяви про виправлення помилки у виконавчих документах відмовлено. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 8 квітня 2019 року апеляційну скаргу на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2019 року повернуто заявнику.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що пунктом 25 частини першої статті 353 Цивільного процесуального кодексу України передбачено оскарження ухвали тільки про виправлення помилки у виконавчому документі або визнання його таким, що не підлягає виконанню. Щодо саме відмови у виправленні помилки у виконавчому документі, то оскарження такої ухвали окремо від рішення суду положеннями вказаної статті не передбачено, а тому апеляційна скарга підлягає поверненню на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.

Переглядаючи справу, КЦС ВС роз’яснив, що положення пункту 25 частини першої статті 353 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтею 352 ЦПК України необхідно розуміти як можливість учасника справи оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвалу суду першої інстанції: як про виправлення помилки у виконавчому документі, так і про відмову у виправленні помилки у виконавчому документі; як про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, так і про відмову у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Крім того, тлумачення положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

Згідно з частиною другою статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Зазначене положення слід розуміти так, що будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку самостійно або разом з рішенням суду.

Проте особливість ухвали про відмову у виправленні помилки у виконавчому документі полягає у тому, що вона постановляється на стадії виконання судового рішення, і оскаржити її одночасно з оскарженням рішення суду неможливо.

Апеляційний суд зазначеного не врахував та дійшов помилкового висновку, що ухвала суду про відмову у виправленні помилки у виконавчому документі не переглядається в апеляційному порядку та безпідставно повернув апеляційну скаргу, що призвело до обмеження реалізації права заявника на апеляційне оскарження судового рішення.

На суперечливі питання у судовій практиці варто було б звернути увагу законодавцю, який міг би якщо не змінити механізм виправлення помилок, то принаймні хоча б мінімізувати можливість їх допущення або внести до нього зміни, які б спростили життя пересічних українців.

Але поки що законодавець ніяким чином не намагається це зробити, хоча сам повинен бути в цьому зацікавлений, адже існуючий механізм, що дозволяє виправити суддівську помилку, може стати серйозним інструментом зловживань в недобросовісних руках.

Наприклад, проблеми ніяким чином не усуває законопроект №5660 від 14.06.2021 «Про примусове виконання рішень». Ініціатори законопроекту лише механічно перенесли до нього норми діючого Закону України «Про виконавче провадження», а саме:

«Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або виконавець з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова».

При цьому записали це в законопроекті аж двічі, одночасно забувши врегулювати порядок дій у випадку, якщо помилки допустив приватний виконавець. А от у нормах про внесення змін до процесуальних кодексів виправлення помилок та описок навіть не згадується. Більше того, виконавчими документами є не тільки виконавчі листи, що видані судами, а ще й постанови та рішення інших державних органів. Як виправляти помилки в них, залишається тільки здогадуватися. Ситуацію міг би значно покращити Єдиний державний реєстр виконавчих документів.

У 2017 році Закон України «Про виконавче провадження» було доповнено новою статтею 3-1 «Єдиний державний реєстр виконавчих документів». Зазначена норма повинна бути введена в дію через 30 днів із дня опублікування Державною судовою адміністрацією України повідомлення про початок функціонування ЄДРВД у газеті «Голос України».

Згідно ж з частиною 7 статті 431 ЦПК у разі вирішення питання про виправлення помилки у виконавчому документі суд вносить відповідну ухвалу не пізніше двох днів з дня її постановлення.

Також Державній судовій адміністрації України було рекомендовано до 31 грудня 2017 року спільно із Міністерством юстиції України затвердити спільним нормативно-правовим актом Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих документів та вжити заходів щодо створення ЄДРВД.

Оскільки вказані норми Закону від 03.10.2017 носять рекомендаційний характер, а закон не містить кінцевих термінів виконання, наданих законодавцем рекомендацій дотримано не було.

Крім того, незважаючи на те, що з 01.08.2020 року Закон України «Про виконавче провадження» передбачає можливість примусового виконання не лише паперових, а і електронних виконавчих документів, видача судами та виконання електронних виконавчих листів/наказів не здійснюватиметься до початку функціонування Електронного суду та Єдиного державного реєстру виконавчих документів, як складових ЄСІТС.

Але до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів  оформлення і видача судових рішень, якими вносяться зміни до виконавчих документів (у тому числі про виправлення помилки у виконавчому документі), здійснюються в паперовій формі судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Тож, якщо законодавець не зверне на проблему увагу, ситуація найближчим часом навряд чи покращиться.