Відшкодування судових витрат (судова практика)
Одним з основних принципів цивільного, господарського та адміністративного процесуального законодавства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Норми процесуальних кодексів у сфері відшкодування судових витрат загалом ідентичні, але, як вбачається з аналізу судової практики, не мають достатнього рівня формальної визначеності та не встановлюють єдиного підходу до вирішення цього питання. У цій статті буде проведено аналіз судової практики та надано рекомендації по доведенню обґрунтованості судових витрат, які підлягають відшкодуванню.
1. Початкові дії
Перш за все, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв’язку з розглядом справи. Винятком є адміністративний процес, у якому законодавством не встановлено обов’язку попереднього визначення розміру витрат. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних витрат, за винятком суми сплаченого судового збору (наприклад, постанова Верховного Суду від 12.05.2020 р. у справі №643/3720/15-ц, провадження №61-18762св19).
2. Вимоги до визначення переліку юридичних послуг, що надаються згідно договору про надання правової допомоги
2.1. Як вбачається з положень процесуальних кодексів, витратами на професійну правничу допомогу є гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомога, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката. Розмір цих витрат встановлюється договором про надання правової допомоги за домовленістю сторін.
Оскільки розмір сум, що підлягають сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, ґрунтується на положеннях договору про надання правничої допомоги, слід чітко визначити вичерпний перелік послуг, які будуть/можуть бути надані в межах супроводу судової справи. В іншому випадку усі послуги, які були надані, але не зазначені в договорі, відшкодуванню не підлягатимуть. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові у справі №826/856/18 від 22.12.2018 р.: «Акт виконаних робіт по договору про надання правничої допомоги від 19.04.2018 №19/03/18 містить вид послуг (зібрання необхідних доказів), що не були передбачені договором… Наведене спростовує доводи позивача у касаційній скарзі щодо обґрунтування вимог щодо безпідставності зменшення судом апеляційної інстанції розміру витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції».
Таким чином суд дійшов висновку, що не зазначені у договорі послуги не підлягають відшкодуванню. Навіть за умови, що такі послуги були фактично надані,та зазначені в акті прийому-передачі.
2.2. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату клієнтом цих доручень. Цю позицію підтримав у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №19/64/2012/5003 від 31.01.2019 р., зазначивши, що «суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, правомірно виніс додаткову постанову, якою задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката».
3. Щодо співмірності витрат
3.1. Згідно процесуального законодавства, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірний із:
- складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами);
- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
- ціною позову та/або значенням справи для сторони, в т.ч. впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 р.: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони».
Таким чином, суд зазначив, що у питанні визначення розподілу судових витрат судді мають виступати виключно як арбітри та надавати оцінку доказам та доводам, що наводяться сторонами. Вирішення питання про розподіл судових витрат судом на власний розсуд може бути підставою для оскарження такого рішення.
3.2. Слід зазначити, що тривалий час така стаття витрат, як «гонорар успіху» адвоката, не включалася судом до переліку витрат, які слід відшкодувати. Та згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду у справі №904/4507/18 від 12.05.2020 р. «гонорар успіху» адвоката було визначено як «витрату з відкладальною умовою» та визнано, що «гонорар успіху» може бути включений до списку витрат, які підлягають відшкодуванню.
3.3. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 р. у справі №756/2114/17, «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У зазначеній вище постанові Верховний Суд зменшив розмір судових витрат, зважаючи на те, що заявлений розмір був неспівмірний зі складністю справи.
Таким чином, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо:
- заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо);
- суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо);
- заявлені судові витрати були недоцільні або не обов’язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
- Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що відшкодувати судові витрати на адвоката можливо, але варто усвідомити, що для цього недостатньо подати заяву та докази на підтвердження понесених витрат. Потрібно враховувати безліч аспектів та моментів, які є відмінними для кожної окремої судової справи.
