Коли суд може роз’єднати позовні вимоги: Велика Палата ВС висловила позицію
Cуд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз’єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об’єднаних вимог у самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень. Проте таке роз’єднання можливе лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз’єднав позовні вимоги. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №9901/285/21.
Статтею 20 КАС, якою закріплено правила розмежування предметної юрисдикції адміністративних судів, визначено перелік справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним, та справ, які підсудні окружним адміністративним судам.
За правилами частини першої статті 172 КАС, в одній позовній заяві може бути об’єднано декілька вимог, пов’язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Водночас частиною п’ятою цієї статті встановлено, що не допускається об’єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об’єднання позовних вимог (крім випадків, у яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
За частиною шостою статті 172 КАС суд вправі за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз’єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об’єднаних вимог у самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Отже, визначальною умовою для роз’єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз’єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Зазначений припис спрямований на те, щоб суб’єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).
Указаному кореспондує припис абзацу другого частини шостої статті 172 КАС, згідно з яким розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз’єднання позовних вимог.
КАС імперативно врегульовує питання підсудності адміністративних справ, установлюючи певні категорії справ, які підлягають розгляду Верховним Судом як судом першої інстанції та не підлягають розгляду іншими адміністративними судами в разі об’єднання у позові вимог, що хоч і пов’язані між собою, але їх розгляд віднесено до підсудності інших адміністративних судів як судів першої інстанції.
Оскільки позивач об’єднав у позовній заяві вимоги, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам, висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про наявність визначених пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС передумов для повернення позовної заяви ОСОБА_1 є правильним. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, такого висновку не спростовують.
Велика Палата Верховного Суду констатує, що згідно з принципом правової визначеності позивач має знати наслідки об’єднання ним кількох позовних вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам, для яких Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у такому поєднанні не є судом, встановленим законом.
