Особа звернулась до суду із заявою про встановлення факту смерті громадянина України, який помер на окупованій території Республіки Кіпру, а саме – на території невизнаної «Турецької Республіки Північного Кіпру» в північній частині міста Нікосія.

Ухвалою міського суду, залишеною без змін апеляційним судом, відмовлено у відкритті провадження з тих мотивів, що згідно з наданими заявником матеріалами смерть громадянина України настала на території невизнаної «Турецької Республіки Північного Кіпру». Проте ЦПК України не передбачає можливості встановлення судом факту смерті особи на території іноземної держави.

У касаційній скарзі заявниця наполягала, що судами не враховано, що так звана «Турецька Республіка Північного Кіпру» була засуджена світовим співтовариством і оголошена незаконною. Невизнання цієї території світовим співтовариством та, зокрема, Україною унеможливлює захист громадян України з боку дипломатичних установ України.

Верховний Суд вказав, що Відповідно до частини першої, другої ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що ЦПК України не передбачає можливості встановлення судом факту смерті особи на території іноземної держави. Помилковість таких висновків полягає у тому, що невизначеність норм процесуального права не може тлумачитись проти заявників і обмежувати їх право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій зробили передчасні висновки про відмову у відкритті провадження у справі, що призвело до порушення норм процесуального права.

Отже, Верховний Суд скасував судові рішення з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції (для вирішення питання про відкриття провадження).