Вироком районного суду особу засуджено за вчинення кримінального проступку за ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК України до 1 року обмеження волі та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 1 рік.

Засуджений звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив пом’якшити призначене покарання на штраф. Апеляційний суд залишив без зміни вирок районного суду. Суд керувався тим, що захід примусу у виді штрафу підлягає реальному виконанню, тому його застосування призведе до погіршення правового становища засудженого, що є недопустимим.

ВП ВС зазначила, що зміна покарання у виді позбавлення чи обмеження волі, від відбування якого особу було звільнено, з випробуванням на підставі ст. 75 КК України на штраф не є погіршенням правового становища обвинуваченого, засудженого.

Велика Палата ВС констатувала, що звільнення від відбування покарання з випробуванням має умовний характер. Призначений захід примусу хоча й не застосовується, однак у перспективі особа звільняється від його відбування, якщо виконає встановлені судом обов’язки протягом іспитового строку. Натомість покарання у виді штрафу вичерпується необхідністю сплати грошового стягнення і не передбачає покладення на засудженого будь-яких додаткових обов’язків, заборон чи обмежень.

Покарання у виді штрафу в разі його повного та своєчасного виконання має сприятливіші для особи правові наслідки, оскільки погашення судимості, на відміну від випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням, не пов’язується з виконанням засудженим будь-яких додаткових умов, невиконання яких (або ж вчинення нового кримінального правопорушення) може мати наслідком реальне відбування покарання.

ВП ВС дійшла висновку, що призначення апеляційним судом покарання у виді штрафу замість призначеного судом першої інстанції покарання у виді обмеження чи позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України не є ані «застосуванням більш суворого покарання» (в розумінні п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України), ані «неправильним звільненням від відбування покарання» (в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України) чи «іншим погіршенням становища обвинуваченого» (в розумінні ч. 2 ст. 404 і ч. 1 ст. 421 цього Кодексу). У зв’язку з цим задоволення апеляційних вимог сторони захисту не вимагає скасування у відповідній частині вироку суду першої інстанції і постановлення нового вироку. Таке рішення суд апеляційної інстанції постановляє у формі ухвали.

Праву сторони захисту висловити свої доводи щодо зміни призначеного особі виду покарання кореспондує обов’язок апеляційного суду розглянути їх та з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, його наслідків, відомостей про особу винного прийняти рішення про задоволення чи відмову в задоволенні його вимог. Відсутність у суду апеляційної інстанції можливості діяти в такий спосіб лише тому, що призначене покарання не пов’язане з його реальним відбуттям, а штраф є реальним і заміна першого покарання другим фактично погіршує правове становище обвинуваченого, призводить до нівелювання як права апелянта бути «почутим» судом, так і відповідного обов’язку суду розглянути апеляційні вимоги по суті.

За результатами розгляду справи ВП ВС змінила вирок і ухвалу судів попередніх інстанцій та пом’якшила призначене особі покарання до штрафу в розмірі 1700 грн.

Постанова ВП ВС від 07 грудня 2021 року у справі №617/775/20 (провадження №13-110кс21) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/102010758.