Про наявність умислу на умисне вбивство з особливою жорстокістю може свідчити, зокрема, спосіб вчинення злочину (умисний підпал потерпілої), засіб його вчинення, взаємовідносини між винуватим та потерпілою. При цьому спроба винної особи загасити полум’я на тілі потерпілої не виключає умислу на умисне вбивство з особливою жорстокістю. До такого висновку дійшов Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника в інтересах засудженого на вирок Соснівського районного суду Черкас та ухвалу Черкаського апеляційного суду у справі №703/1992/17.

Обставини справи

Обвинувачений, перебуваючи в будинку за місцем свого проживання, під час сварки зі своєю співмешканкою, яка виникла на ґрунті ревнощів, облив її бензином та підпалив. Внаслідок цього жінка отримала тілесні ушкодження у вигляді опіків площею 80 % поверхні тіла, що ускладнилося опіковим шоком. Згідно з висновком судово-медичної експертизи, заподіяні потерпілій тілесні ушкодження належать за ознакою небезпеки для життя до тяжких і стали причиною її смерті.

За вироком Соснівського районного суду Черкас обвинуваченого визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК (Умисне вбивство), та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 14 років. Апеляційний суд вказане рішення залишив без змін.

У касаційній скарзі захисник просив змінити вироку місцевого суду. За його словами, умисел на умисне вбивство потерпілої не доведений, подальша поведінка засудженого свідчила про те, що обвинувачений не мав наміру вбивати потерпілу, оскільки йому нічого не перешкоджало вчинити її вбивство, а навпаки гасив на ній вогонь, унаслідок чого також отримав опіки рук. У зв`язку з цим захисник вважав, що в діях засудженого відсутній умисел на умисне вбивство, мета і мотив цього злочину. Зазначав, що загорання виникло внаслідок його необережного поводження з вогнем, а умислу на заподіяння смерті потерпілої не було.

Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій. Суд не погодився з доводами захисника про те, що засуджений не мав умислу на вбивство потерпілої, у зв’язку з чим вважає, що його дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК (Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, чи з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості, або вчинене на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого).

Колегія суддів зазначила, що з юридичної точки зору для розмежування умисного вбивства (ч. 1 ст. 115 КК) від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), беруться до уваги докази щодо змісту та спрямованості умислу винного. Питання про умисел вирішується з урахуванням усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, зокрема, і його способу, знаряддя злочину, кількості, характеру та локалізації заподіяних тілесних ушкоджень та причин припинення посягання.

У матеріалах справи вказано, що засуджений умисно облив потерпілу бензином і підпалив її, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, в результаті цих дій настала її смерть. При цьому остання зазнала особливих страждань та відчувала нестерпний біль. Таким чином, про спрямованість умислу саме на умисне вбивство потерпілої з особливою жорстокістю свідчить, зокрема, спосіб вчинення злочину – умисний підпал потерпілої, засіб його вчинення (бензин), взаємовідносини між засудженим та потерпілою. Спростовуючи твердження захисника про перекваліфікацію дій з п. 4 ч. 2 ст. 115 на ч. 2 ст. 121 КК, апеляційний суд зазначив, що намагання обвинуваченого допомогти потерпілій, а саме загасити полум’я, вказує на усвідомлення засудженим протиправності своїх дій та наслідків, які можуть настати у вигляді смерті потерпілої, однак не свідчать про його намір завдати потерпілій лише тяжких тілесних ушкоджень.

Колегія суддів погодилася з тим, що сам факт тушіння вогню на потерпілій не спростовує висновків про умисність дій на заподіяння смерті, вчинене з особливою жорстокістю, а тому не може бути підставою для перекваліфікації його дій на ч. 2 ст. 121 КК.

Ураховуючи сукупність указаних обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що обвинувачений, цілеспрямовано обливши бензином потерпілу та підпаливши її, не міг не усвідомлювати суспільно небезпечного характеру своїх дій, передбачав його наслідки і свідомо допускав настання саме смерті потерпілої, тобто мав непрямий умисел (ч. 3 ст. 24 КК) на вбивство жінки.