Дистанційна форма правосуддя може хоча б частково вирішити питання щодо безпеки для суддівського корпусу. Проте вона є значно ускладненою в першій та апеляційній інстанціях.

На це звернув увагу голова Касаційного адміністративного суду Михайло Смокович під час Міжнародної науково-практичної конференції «Національне та міжнародне право: історія, сучасність, перспективи розвитку», інформує «Закон і Бізнес».

Він нагадав, що перші кроки в напрямі дистанційного розгляду Верховна Рада зробила ще у березні 2020 року, прийнявши закон № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)». Його положення визначили, що учасники справи можуть брати участь у засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В умовах карантину дистанційний формат правосуддя, за відсутності учасника справи безпосередньо в залі судового засідання, допоміг стабілізувати здійснення правосуддя. Проте в умовах воєнного стану виник ширший спектр ускладнень, а саме:

не кожен учасник судового процесу має безпечне місцезнаходження та технічні можливості доєднатися до відеоконференції;

непередбачуваність оголошення повітряної тривоги та невизначеність її тривалості, під час якої суддя зобов’язаний призупинити хід судового засідання, що безпосередньо впливає на фактичний перебіг судового засідання;

не всі суди мають технічний зв’язок із підсистемою «Електронний суд», що унеможливлює повноцінне використання е-ресурсів і можливостей сторін судового процесу, суддів, працівників апарату тощо.

Ще одним проблемним аспектом є те, що законом №540-ІХ дистанційна форма правосуддя задумувалася, передусім, для об’єктивної зручності сторін судового процесу, але не суддів, які мають прибути до зали засідання, що в сучасних умовах буває зробити непросто. Наразі немає чіткої

відповіді на питання, як в умовах воєнного чи надзвичайного стану забезпечити, з одного боку, реалізацію конституційного принципу щодо безперервності правосуддя, а з іншого — безпечні умови реалізації права суддів на працю, а кожному позивачеві — гарантований судовий захист у цих умовах.

Водночас, суди перших двох інстанцій приймають рішення у справі на основі дослідження фактичних обставин та доказів. Тому для суддів інколи вкрай важливо взяти, наприклад, оригінал документа в руки, щоб упевнитися в його дійсності, нефальшивості тощо.

Натомість суд касаційної інстанції приймає рішення з питань права, що в цілому не потребує предметного аналізу доказів, фактів у цій чи іншій судовій справі.

Він висловив думку, що дистанційна форма правосуддя є правомірною, якщо укладатиметься в рамки спеціалізованого судового процесу.

Інститут письмового провадження адміністративної справи або окремого процесуального питання, на його думку, може бути істотно розширено, з огляду на те, що такі форми провадження адміністративного судочинства полягають у дослідженні судом наявних у справі матеріалів та ухваленні на їх основі відповідного судового рішення у певній справі без проведення класичного судового засідання. Але це потребує внесення змін до КАС з визначенням переліку категорій таких справ.

Конференція, що проходила в онлайн-режимі, організована Вінницьким державним педагогічним університетом ім.Михайла Коцюбинського з нагоди 110-річчя від дня заснування цього закладу.

Закон і Бізнес