Судді мають враховувати положення Римського статуту, елементи злочинів, які викладені у додатку до нього, а також практику МКС, що визначає критерії кваліфікації діяння як воєнного злочину.

На це звернув увагу секретар третьої судової палати Касаційного кримінального суду Герман Анісімов, інформує «Закон і Бізнес».

Він нагадав, що Україна не є стороною, яка підписала та ратифікувала Римський статут. Водночас юрисдикція Міжнародного кримінального суду поширюється на територію України згідно із заявами Верховної Ради до МКС. Тож українські судді мають враховувати положення Римського статуту, які є віддзеркаленням міжнародного гуманітарного права.

Під час другої онлайн-конференції «Особливості здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану: матеріальний та процесуальний аспекти» він зупинився на аналізі розд. ХХ Особливої

частини Кримінального кодексу «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку».

Так, ст.438 КК, яка міститься в розд. ХХ КК, передбачає відповідальність за порушення законів та звичаїв війни. При цьому поняття «жорстоке поводження», «військовополонений», «цивільне населення» в аспекті застосування ст.438 КК, «вигнання цивільного населення для примусових робіт», «розграбування національних цінностей на окупованій території» та інші терміни потребують звернення до міжнародного гуманітарного права (як звичаєвого, так і договірного). З огляду на це можна констатувати міжнародно-правову бланкетність цієї норми.

Г.Анісімов пояснив, що звичаєві норми — це норми, які узагальнені та формалізовані Міжнародним комітетом Червоного Хреста (цих норм – 161, вони сформувалися як норми звичаєвого міжнародного гуманітарного права). Змістом та підґрунтям звичаєвих норм є Женевські конвенції, Гаазькі конвенції, відповідний нормативний матеріал окремих країн, зокрема і Європи, практика застосування усталених підходів до

ведення війни, які не виключають застосування насильства, але спрямовані на те, щоб обмежити це насильство, так би мовити, розумними рамками.

Так, у ст.50 Женевської конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях від 12.08.1949 визначаються істотні порушення міжнародного гуманітарного права, які кваліфікуються як воєнні злочини. Також у ст.147 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 йдеться про серйозні порушення конвенційних норм.

У стст.11, 85 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій, який стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів, від 8.06.1977 та ст.130 Женевської конвенції про поводження із військовополоненими визначаються істотні порушення міжнародного гуманітарного права.

«Прокурор в обвинувальному акті та суд у вироку мають розкривати зміст вчиненого діяння, посилаючись на відповідні норми звичаєвого міжнародного гуманітарного права та формалізовані правила договірного міжнародного гуманітарного права з огляду на положення тієї чи іншої конвенції», — пояснив доповідач.