Серед переліку вимог, на які відповідно до закону позовна давність не поширюється, немає вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

На це звернула увагу об’єднана палата Касаційного цивільного суду, скасувавши постанову апеляційного суду та залишивши в силі рішення суду першої інстанції у справі №385/321/20, інформує «Закон і Бізнес».

У цій справі позивач просив суд визнати недійсним видане його батьку свідоцтво про право на спадщину, оскільки той не є спадкоємцем першої черги після смерті матері, тому що не був з нею одружений.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову через пропуск без поважних причин позовної давності. Апеляційний суд скасував це рішення, задовольнив позов, вказавши, що позов є негаторним і на нього не поширюється позовна давність.

Своєю чергою, ОП КЦС зауважила, що негаторний позов — це позов власника, який фактично володіє майном, про усунення перешкод у користуванні чи розпорядженні цим майном. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов’язані з позбавленням його володіння майном.

Натомість факт видачі свідоцтва про право на спадщину та реєстрація права власності на спадкове майно за одним із спадкоємців створює ситуацію, за якої другий зі спадкоємців позбавляється права на спадщину загалом та не може оформити своє право зокрема.

У приватному праві не передбачено нікчемності для свідоцтва про право на спадщину. У ЦК закріплено тільки можливість пред’явити вимогу про визнання недійсним такого свідоцтва (ст.1301).

У ч.1 ст.268 ЦК законодавець визначив, на які позовні вимоги не поширюється позовна давність. У ч.2 цієї статті закріплено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна

давність.

Факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спадкування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи, і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов’язувати із фактом видачі такого свідоцтва другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем). У разі якщо особа, права та інтереси якої порушені, доведе, що про існування такого свідоцтва їй стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов’язувати саме з таким моментом.

Стосовно цього спору ОП КЦС зазначила, що факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та невизначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може підтверджувати, що в такого спадкоємця не виникло право на позов. Видача свідоцтва про право на спадщину іншому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем) перешкоджає завершенню оформлення його спадкових прав другому із

спадкоємців, який не отримав свідоцтва про право на спадщину. Отже, це обґрунтовує виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально-правовому аспекті.

Суд першої інстанції не встановив поважності причин тривалого пропуску (з 1998 року). Тож ОП КЦС погодилася, що позивач мав би довідатися про порушення свого права протягом розумного строку після видачі оспореного свідоцтва про право на спадщину.

Закон і Бізнес