Якщо особа, яка має, наприклад, право власності, висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що відмовляється від цього права, то вона пов’язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом.

На це звернув увагу Касаційний цивільний суд у постанові від 14.12.2022 у справі №126/2200/20, повідомляє «Закон і Бізнес».

У цій справі особа звернулася із позовом про скасування запису про державну реєстрацію речового права та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

Суд першої інстанції позов задовольнив, спираючись на державний акт на право власності на земельну ділянку. Проте апеляційний суд з’ясував, що у 2004 році позивач погодилася отримати ділянку із земель фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва взамін цієї ділянки, що увійшла в межі населеного пункту.

Як зазначив КЦС, у схожій правовій ситуації Великою палатою ВС у постанові від 5.06.2018 у справі №338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). В її основі знаходиться принцип добросовісності.

Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову КЦС від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (див. постановуКЦС від 7.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).

Особа, яка мала право власності, висловила як прямо (в заяві у січні 2004 року про відмову від права власності на ділянку), так і своєю поведінкою (у 2012 році отримала у власність іншу ділянку), що не буде реалізовувати своє право власності. Тому поведінка позивача суперечить добросовісності, оскільки не відповідає попереднім заявам та поведінці сторони, а інші суб’єкти розумно покладалася на них.

За таких обставин, КЦС констатував, що право власності позивача на земельну ділянку площею 1,7953 га припинилося, а тому апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог про витребування спірної ділянки, проте помилився щодо мотивів такої відмови.