Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законодавством не передбачено жодних підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові №6-2597цс16.
Скаржник працював на підприємстві на посаді старшого інженера-технолога технологічного відділу підготовки виробництва. Коли він пішов у відпустку, на підприємстві був виданий наказ про переведення його на іншу посаду у цьому ж відділі. В подальшому виявилось, що зазначена посада підлягає скороченню.
Про подальше звільнення з роботи за скороченням штату його попередили завчасно. Також повідомили, що на підприємстві відсутні посади, які відповідають його спеціальності та можуть бути запропоновані для працевлаштування. Посадовець відмовився підписувати попередження. Однак, профспілковий комітет надав згоду на звільнення.
Не погоджуючись із цим, він звернувся до суду із позовом про визнання наказів стосовно нього незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 тис. грн.
Суд першої інстанції задовольнив вимоги частково, визнав накази незаконними, поновив його на роботі, стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, розмір якої скоротив до 3000 грн. Апеляційна інстанція, майже утричі зменшила суму виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, залишивши в іншому рішення попередньої інстанції без змін. Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ погодився із позицією апеляційного суду.
Досліджуючи матеріали справи, ВСУ встановив, що апеляційна та касаційна інстанція зменшили суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму одержаної допомоги по безробіттю.
Водночас, у постанові від 21.09.2017 ВСУ зазначив, що посилання апеляційного суду при зменшенні розміру компенсації за час вимушеного прогулу на п. 32 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6.11.1992 № 9 є помилковим. Роз’яснення, викладені в ній, зроблені з урахуванням вимог закону, ч.3 ст.117 Кодексу законів про працю. На підставі закону «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 20.12.2005 № 3248-15 ця норма була виключена.
