Особи з інвалідністю І та II груп звільняються від сплати збору за подання не лише позову, а й апеляційної та касаційної скарг. Такий висновок зробив ВС у постанові №367/6153/15-ц.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
1 лютого 2018 року м.Київ №367/6153/15-ц
Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палатиКасаційного цивільного суду:
головуючого — СТРІЛЬЧУКА В.А.,
суддів: КАРПЕНКО С.О., ПОГРІБНОГО С.О., СТУПАК О.В. (суддя-доповідач), УСИКА Г.І. —
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 3 на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 3.06.2016,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до Особи 3, третя особа — Національний банк, про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов обґрунтовано тим, що 6.05.2008 між ВАТ «Сведбанк» та Особою 3 був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредитні кошти в розмірі $70000 з розрахунку 11,9% річних за користування кредитом на строк до 6.05.2033.
З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за вказаним кредитним договором Особа 3 за договором від 6.05.2008 передала банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру за Адресою 1 загальною площею 45,2 м2, житловою площею 28,6 м2.
25.05.2012 між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, ПАТ «Сведбанк» передав (відступив) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінив ПАТ «Сведбанк» як кредитора (став новим кредитором) у зазначених зобов’язаннях.
Також позивач указував, що відповідач своїх зобов’язань за договором належним чином не виконує, у зв’язку із чим станом на 3.08.2015 у нього виникла заборгованість у сумі 1134942,54 грн., з яких: 988640,72 грн. — заборгованість за тілом кредиту, 118292,85 грн. — заборгованість за відсотками; 26496,01 грн. — пеня; 1512,95 грн. — сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості за відсотками.
На підставі вищевикладеного банк просив у рахунок виконання основного зобов’язання щодо оплати кредитної заборгованості Особи 3 в розмірі 1134942,54 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру за Адресою 2, що належить іпотекодавцю та стане його власністю на підставі договору купівлі-продажу, що посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Особою 5 6.05.2008, зареєстрований у державному реєстрі правочинів 6.05.2008, шляхом визнання права власності на нього за ПАТ «Дельта Банк»; визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на квартиру за Адресою 3.
Не погоджуючись з указаним позовом банку, у вересні 2015 року Особа 3 звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання частково недійсним кредитного договору та недійсним іпотечного договору.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17.05.2016 позов банку задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 6.05.2008 у рахунок виконання основного зобов’язання щодо оплати заборгованості Особи 3 в розмірі 1134942,54 грн. перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором від 6.05.2008, а саме: на квартиру за Адресою 4, яка належить Особі 3, шляхом визнання права власності на вказану квартиру за ПАТ «Дельта Банк». Визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на квартиру за Адресою 5. Відмовлено в задоволенні зустрічного позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись із указаним рішенням суду першої інстанції, у червні 2016 року Особа 3 подала апеляційну скаргу.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 3.06.2016 апеляційну скаргу Особи 3 залишено без руху з підстав несплати апелянтом судового збору. Встановлено строк — 5 днів з дня отримання цієї ухвали для усунення вказаних недоліків скарги. Роз’яснено наслідки невиконання ухвали.
У червні 2016 року Особа 3 подала до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на ухвалу Апеляційного суду Київської області від 3.06.2016, в якій просила скасувати вказану ухвалу апеляційного суду та передати справу до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що Особа 3 звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях як інвалід ІІ групи, тому апеляційний суд не мав правових підстав для залишення її апеляційної скарги без руху з підстав несплати збору.
Ухвалою ВСС від 23.06.2016 відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 6.09.2017 — справу призначено до судового розгляду.
15.12.2017 набув чинності закон від 3.10.2017 №2147-VIII, за яким судом касаційної інстанції в цивільних справах є ВС (ст.388 ЦПК).
Відповідно до пп.4 п.1 розд.XIII «Перехідні положення» ЦПК в редакції закону від 3.10.2017 касаційні скарги (подання) на судові рішення в цивільних справах, які подані й розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією кодексу, передаються до КЦС та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією кодексу.
У січні 2018 року вказану справу разом з матеріалами касаційного провадження передано до ВС.
У ч.1 ст.400 ЦПК визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з положенням ч.2 ст.389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Згідно із чч.1, 2 ст.121 ЦПК (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) суддя, встановивши, що позов-ну заяву подано без додержання вимог, викладених у стст.119 і 120 цього кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача й надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 5 днів з дня отримання позивачем ухвали.
Залишаючи без руху апеляційну скаргу Особи 3 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17.05.2016, апеляційний суд виходив з того, що подана апеляційна скарга не оплачена судовим збором.
Однак із вказаними висновками апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з такого.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 закону «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) від сплати судового збору звільняються інваліди І та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів.
З урахуванням системного аналізу ст.5 закону «Про судовий збір», а також змісту положення ч.1 с.3 закону «Про судовий збір» і встановлення законодавцем ставок судового збору при перегляді судових рішень у відсотках збору, що підлягає сплаті за подання позову (ст.4 указаного закону), суд уважає, що інваліди І та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів звільняються від сплати не лише судового збору за подання позову, а й за подання апеляційних і касаційних скарг.
Як убачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, Особа 3 надала довідку від 30.12.2014 про встановлення їй ІІ групи інвалідності на строк до 1.01.2017.
Таким чином, апеляційний суд, постановляючи оскаржувану ухвалу, не звернув уваги на положення п.9 ч.1 ст.5 закону «Про судовий збір» і помилково вважав, що Особа 3 зобов’язана сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги, а тому оскаржувана ухвала не може вважатися законною та підлягає скасуванню.
Водночас ВС ураховує, що апеляційна скарга Особи 3 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17.05.2016 пізніше була прийнята апеляційним судом до розгляду, а 8.09.2016 розглянута по суті з постановленням ухвали, якою рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У вересні 2016 року Особа 3 подала до ВСС касаційну скаргу на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17.05.2016 та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 8.09.2016 у вказаній справі.
29.09.2016 у суді касаційної інстанції відкрито провадження за вказаною касаційною скаргою Особи 3.
Отже, відсутня процесуальна необхідність для передачі справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Особи 3, оскільки на даний час така скарга вже розглянута апеляційним судом.
Зі змісту положень ч.3 ст.411 ЦПК вбачається, що підставою для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що касаційна скарга Особи 3 підлягає задоволенню частково, а постановлена у справі ухвала апеляційного суду від 3.06.2016 — скасуванню.
Керуючись стст.400, 406, 411, 415, 416 ЦПК, ВС у складі колегії суддів першої судової палати КЦС
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 3.06.2016 скасувати.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.
© Закон і Бізнес
