Суть справи: задовольняючи частково позовні вимоги першого продавця майна до кінцевого набувача, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із наявності передбачених ст. 388 ЦК України підстав для витребування із незаконного володіння відповідача нерухомого майна, договори щодо відчуження якого першим продавцем на користь другого продавця суд визнав недійсними.
Скасовуючи ці судові рішення та відмовляючи в задоволенні позову, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказав на таке.
Відповідну постанову у справі № 641/9904/16-ц ВС прийняв 27.05.2020. З її повним текстом можна ознайомитися в системі аналізу судових рішень VERDICTUM. Тестовий доступ в систему можна оформити тут.
Майно може бути витребувано від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України. Таке витребування застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпну сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
У цій справі позов про витребування майна було подано стороною визнаних у судовому порядку недійсними правочинів щодо відчуження майна, яка стверджувала, що їх було вчинено з пов’язаною особою (первісним покупцем) з метою уникнути звернення стягнення на майно за кредитними боргами.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.
З конструкції ч. 3 ст. 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України). Водночас відповідно до ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 ст. 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловживала.
Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що позов про витребування майна, яке відчужене стороною недійсного правочину, що за твердженням позивача було вчинено з метою уникнення звернення стягнення на майно, не підлягає задоволенню, оскільки такий позов спрямований на одержання судового захисту права, яким позивач зловживав.
Покладаючись на добросовісність дій другого продавця, відповідач законним шляхом набув своє майно, є добросовісним набувачем, тому це майно у нього на підставі ст. 388 ЦК України витребувано бути не може, оскільки в діях позивача була наявна воля на передачу майна іншій особі для уникнення звернення стягнення на майно в рахунок кредитних боргів. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, у цьому випадку є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.
За повідомленням на сайті Верховного Суду.
