03 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» (далі – ПрАТ «СК «Універсальна») про відшкодування шкоди з урахуванням збільшення боргу, пені та трьох процентів річних.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу марки «ВАЗ 2103», під керуванням водія ОСОБА_2, та транспортного засобу марки «Fiat Doblo», під його керуванням, транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою суду ОСОБА_2 визнано винним у в чиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КпАП України. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «СК «Універсальна». Рішенням суду, яке набрало законної сили, на користь позивача стягнута майнова шкода. Проте судове рішення виконано в порядку примусового виконання лише через три роки, тому ОСОБА_1 вважав, що відповідач зобов`язаний сплатити йому інфляційне збільшення боргу, 3 % річних та пеню.
Суд першої інстанції відмовив у позові.
Апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1, оскільки скарга подана більше ніж через рік після спливу одного року з дня складення повного тексту рішення суду, а у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не зазначені обставини непереборної сили.
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду, направив справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду з огляду на таке.
У справі, що переглядалася, 30 квітня 2021 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на рішення місцевого суду від 22 січня 2020 року.
Апеляційний суд установив, що позивач був обізнаний про розгляд справи на 22 січня 2020 року. Проте апеляційний суд не встановив, чи наявні у справі докази вручення оскаржуваного рішення ОСОБА_1, оскільки обізнаність позивача про дату розгляду справи не спростовує факту недотримання судом першої інстанції процедури надіслання повного тексту судового рішення стороні, як і не свідчить про ознайомлення сторони зі змістом такого рішення та його мотивами.
Суд установив, що на рішенні суду першої інстанції від 22 січня 2020 року міститься відмітка про те, що повний його текст складено 03 лютого 2020 року. У матеріалах справи наявні супровідні листи суду від 12 лютого 2020 року та від 03 серпня 2020 року, які не підтверджують направлення копії рішення суду до відома. Також у травні та липні 2020 року зареєстровані адвокатські запити щодо надання інформації про результат розгляду цієї справи або про дату наступного судового засідання.
Поза увагою апеляційного суду також залишилося те, що згідно з інформацією із Єдиного державного реєстру судових рішень рішення місцевого суду від 22 січня 2020 року надіслано судом до реєстру 23 березня 2021 року, зареєстровано – 24 березня 2021 року, а оприлюднено – 25 березня 2021 року, тобто за спливом одного року.
Таким чином, апеляційний суд виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, за відсутності інформації щодо результатів розгляду справи, про що свідчать його звернення, а також даних про отримання рішення суду першої інстанції позивачем, у зв’язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Під час нового розгляду апеляційному суду слід перевірити матеріали справи, які вказують на дату складання повного тексту судового рішення в сукупності із відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру судових рішень, та з’ясувати, чи дійсно повний текст судового рішення був виготовлений у дату, зазначену в судовому рішенні.
Детальніше з текстом постанови Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі №466/6958/19 (провадження №61-11680св21) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/101064204.
