Питання про відшкодування шкоди, завданої збройною агресією, перебуває у фокусі уваги судової системи України ще з 2014 року. А в світлі повномасштабного російського вторгнення 24 лютого воно стало ще актуальнішим.
Дороговказом для національних судів у захисті прав та свобод людини і громадянина є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика Європейського суду з прав людини. Ґрунтовні позиції щодо захисту майнових прав осіб, які постраждали від збройної агресії, формує і Верховний Суд. На які нюанси слід звертати увагу при розгляді таких справ, розповіли судді Великої Палати ВС Тетяна Анцупова та Дмитро Гудима під час круглого столу.
Так, Тетяна Анцупова детальніше зупинилася на питаннях юрисдикції та відповідальності держави у справах щодо захисту прав осіб, які постраждали від збройної агресії. Розглядаючи цю категорію справ, зауважила вона, окрім аналізу національного законодавства, суддям слід звертати увагу на питання здійснення державою юрисдикції та ефективного контролю на тій території, де відбулися події. Цей аспект є ключовим. Пошук відповідей на першочергові питання потрібно розпочати з аналізу ст. 1 Конвенції, яка містить системоутворюючу норму, що стосується зобов’язання поважати права людини, а саме тих осіб, які перебувають під юрисдикцією держави. «Важливо пам’ятати: в справах щодо відшкодування шкоди на фоні збройної агресії найголовнішим питанням, на яке має дати відповідь суд, є встановлення здійснення юрисдикції та ефективного контролю держави», – констатувала суддя ВП ВС. Як було уточнено, коли йдеться про збройну агресію росії щодо України, було б, звісно, простіше й легше, якби розмежування юрисдикції встановлювала міжнародна судова інстанція. Проте з цією категорією справ найперше зіштовхуються національні суди, саме тому ґрунтовні відповіді мають бути в їхніх рішеннях.Немало рішень про це є в практиці ЄСПЛ. Зокрема, за словами Тетяни Анцупової, тест ефективного контролю застосований у таких справах, як «Лоїзіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey), «Аль-Скеїні та інші проти Сполученого Королівства» (Al-Skeini and Others v. the United Kingdom), «Катан та інші проти Молдови та Росії», «Кіпр проти Туреччини». Особливу увагу суддя звернула на методологію розгляду міждержавних справ. Приміром, у доволі свіжому рішенні ЄСПЛ у справі «Грузія проти Росії (II)» Суд усунувся від оцінки обставин порушень прав людини під час активних бойових дій. У зв’язку з цим суддя ЄСПЛ Гелен Келлер висловила власну думку про те, що методологія встановлення фактів, якою послуговується ЄСПЛ, не пристосована для встановлення фактів масових порушень прав людини.
Вирішуючи питання про юрисдикцію держави, зауважила суддя ВП ВС, варто пам’ятати про те, що наявність територіальної юрисдикції в міжнародно визнаних кордонах не дорівнює відповідальності держави в межах цих кордонів. У справах, в яких постає питання щодо юрисдикції, суд має передусім відповідати на нього, і тільки після цього – на питання про відповідальність держави крізь призму негативних або позитивних зобов’язань.
Тетяна Анцупова також проаналізувала ст. 15 Конвенції щодо відступу від зобов’язань під час надзвичайної ситуації. За змістом цієї статті під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, держава може вжити заходів, що відступають від її зобов’язань за Конвенцією. У такому разі держава має поінформувати Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи й причини їх застосування. Перевірити таку інформацію щодо України можна на офіційному сайті Ради Європи в розділі «Договори Ради Європи».
Судовий захист майнових прав
Судовий захист майнових прав осіб, які постраждали від збройної агресії, в практиці Великої Палати Верховного Суду проаналізував суддя ВП ВС Дмитро Гудима. За його словами, таких справ було не так багато, але в них фактично викладена вся методологічна база, яка допомагатиме суддям першої та апеляційної інстанцій застосовувати відповідні висновки та вирішувати аналогічні справи.
Як було вказано, Велика Палата ВС розглянула три таких справи. Перша справа стосувалася відшкодування державою моральної шкоди, завданої через смерть матері, що настала внаслідок терористичного акту на непідконтрольній Україні території, де проводилалася АТО (постанова ВП ВС від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17). Друга справа – про відшкодування державою завданої терористичним актом майнової шкоди (у розмірі реальної вартості майна) через пошкодження об’єкта комерційної нерухомості на підконтрольній Україні території в м. Маріуполі (постанова ВП ВС від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц). Третя справа стосувалася майнової шкоди, завданої підприємству внаслідок викрадення належного товариству обладнання на підконтрольній Україні території, де проводилася АТО (постанова ВП ВС від 22 вересня 2020 року у справі № 910/378/19).
За словами Дмитра Гудими, у таких справах суди мають звертати увагу на декілька моментів. По-перше, на підстави позову – власне, обставини, якими обґрунтована позовна вимога. Він зауважив, що часто помилково підставами позову вважають конкретні приписи нормативних актів та Конвенції. Проте такими підставами є обставини, з якими пов’язані позовні вимоги. Саме з цих обставин можна встановити, на порушення Україною яких саме обов’язків за Конвенцією (негативного, позитивного матеріального чи позитивного процесуального) скаржиться позивач. Встановлення тих обов’язків, які Україна порушила, є ключем для задоволення позову та до присудження відшкодування відповідного розміру.
По-друге, перед тим як встановлювати, чи порушила Україна обов’язки, з якими позивач пов’язує свою вимогу, слід з’ясувати, чи здійснювала вона юрисдикцію в сенсі ст. 1 Конвенції на тій території, на якій, за твердженням позивача, відбулося порушення. Завдяки рішенню ЄСПЛ щодо прийнятності у справі «Україна проти Росії (щодо Криму)» можна з упевненістю сказати, що РФ здійснює ефективний контроль над АР Крим з 27 лютого 2014 року, тоді як Україна можливість здійснювати її юрисдикцію втратила. «Але великим питанням, яке треба буде вирішувати, залишається час, до якого наша держава реалізовувала чи могла реалізовувати владу на конкретних тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей і на деяких територіях, які були тимчасово окуповані після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року», – сказав Дмитро Гудима.
Якщо суд встановить, що Україна здійснювала юрисдикцію на певній території в момент, коли відбувалися події, з якими позивач пов’язує свою вимогу, тоді, за словами судді ВП ВС, треба встановити, чи належно наша держава виконала свої конвенційні обов’язки. Якщо неналежно, то в такому разі слід установити, який обов’язок вона порушила – негативний (наприклад, силами держави заподіяння смерті людині або знищення, пошкодження приватного майна) чи позитивний обов’язок (створення державою належних компенсаційних механізмів, проведення об’єктивного й ефективного розслідування незалежним органом порушень відповідних прав тощо).
Додамо, що даний загальнонаціональний круглий стіл «Судовий захист майнових прав осіб, які постраждали від збройної агресії» в онлайн-форматі організували спільно Національна школа суддів України та проект Ради Європи «Внутрішнє переміщення в Україні: розробка тривалих рішень. Фаза II» 17 червня 2022 року.
