Саме по собі незнання про смерть спадкодавця не свідчить про поважність пропуску строку для прийняття спадщини. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 4 листопада 2015 року №6-1486цс15.

Іменем України

Постанова

4 листопада 2015 року м.Київ №6-1486цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Сеніна Ю.Л.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 7 до Київської міської ради, третя особа — Особа 8, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за заявою Особи 8 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 29.10.2014 та ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.06.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року Особа 7 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 11.07.2003 Особа 9 склала заповіт, яким заповіла їй усе своє майно. Інформація 1, Особа 9 померла. Про відкриття спадщини вона (позивачка) дізналася лише у серпні 2014 року, отримавши лист від Третьої київської державної нотаріальної контори, оскільки проживала окремо від спадкодавиці й не знала про її смерть. У видачі свідоцтва про прийняття спадщини їй було відмовлено у зв’язку з пропуском шестимісячного строку для звернення із зазначеною заявою.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 29.10.2014 позов задоволено, постановлено визначити Особі 7 додатковий строк для прийняття спадщини після померлої Особи 9 у три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 22.01.2015 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою ВСС від 10.06.2015 рішення апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі.

У поданій до ВС заяві Особа 8 просить скасувати судові рішення судів першої та касаційної інстанцій, а рішення апеляційного суду залишити в силі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ч.3 ст.1272 Цивільного кодексу.

На підтвердження своїх доводів Особа 8 надала копію ухвали ВС від 5.03.2008, а також копії ухвал ВСС від 7.09.2011, 15.02 та 3.10.2012, 5.06, 3.07 та 14.11.2013, 26.02 та 15.10.2014.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з п.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Суди під час розгляду справи встановили, що 11.07.2003 Особа 9 склала заповіт на ім’я Особи 7, яким заповіла останній усе належне їй майно. Інформація 1, Особа 9 померла. Особа 7 у встановлений законом термін спадщину не прийняла, пояснивши, що проживала окремо від Особи 9 та не знала про смерть останньої. Нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з пропуском шестимісячного строку для звернення із заявою про прийняття спадщини.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини з поважної причини, оскільки на час відкриття спадщини вона не проживала разом з Особою 9, а про її смерть дізналася із запізненням, тому згідно з положеннями ч.3 ст.1272 ЦК вимоги Особи 7 про визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є обгрунтованими.

Скасовуючи рішення місцевого суду й ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд керувався тим, що, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку для прийняття спадщини, необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Незнання про смерть спадкодавця як причина пропуску строку для прийняття спадщини не може бути визнана поважною, оскільки сама по собі ця обставина без встановлення інших об’єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Суд касаційної інстанції не погодився з висновками апеляційного суду, скасував його рішення і залишив у силі рішення суду першої інстанції.

Проте в наданих для порівняння ухвалах суди касаційної інстанції виходили з того, що за змістом ч.3 ст.1272 ЦК незнання спадкоємця про смерть спадкодавця саме по собі не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ч.3 ст.1272 ЦК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стст.1220, 1222, 1270 ЦК).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (ч.1 ст.1269 ЦК).

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов’язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч.3 ст.1272 ЦК за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВС від 26.09.2012 (справа №6-85цс12).

Отже, місцевий суд, з яким погодився касаційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що незнання про смерть спадкодавця є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а відтак є підстави для визначення додаткового строку для подання позивачкою заяви про прийняття спадщини.

Разом з тим слід погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про те, що причина пропуску строку для прийняття спадщини не може бути визнана поважною, оскільки саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об’єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Такий висновок узгоджується з нормами, викладеними в стст.1222, 1220, 1269,1270, 1272 ЦК, якими регулюються питання порядку прийняття спадщини.

Ураховуючи викладене, ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення апеляційного суду.

Відповідно до ст.360⁴ ЦПК Верховний Суд задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

Керуючись ст.360³ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

заяву Особи 8 задовольнити.

Ухвалу ВСС від 10.06.2015 скасувати, рішення Апеляційного суду м.Києва від 22.01.2015 залишити в силі.

Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.