Положення про збереження права на житлове приміщення протягом 6 місяців слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності особи в гуртожитку. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 4 листопада 2015 року №6-1166цс15.

Іменем України

Постанова

4 листопада 2015 року м.Київ №6-1166цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду в складі:

головуючого — Охрімчук Л.І.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Ізмаїльської міської ради Одеської області до Особи 7, Особи 8 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням, за заявою Ізмаїльської міської ради Одеської області про перегляд Верховним Судом ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.03.2015,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2011 року Ізмаїльська міська рада Одеської області звернулася до суду з позовом до Особи 7, Особи 8 про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Ізмаїльська міська рада Одеської області зазначала, що відповідачі зареєстровані в кімнаті за Адресою 1, але протягом тривалого часу (понад 6 місяців) за цією адресою не проживають, що підтверджується актами про відсутність осіб за місцем реєстрації, їх місцезнаходження невідоме.

Посилаючись на те, що реєстрація відповідачів за вказаною адресою позбавляє позивача можливості надати вказану кімнату іншим особам, Ізмаїльська міська рада Одеської області просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування вказаним житловим приміщенням.

Заочним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29.11.2011 позовні вимоги Ізмаїльської міської ради Одеської області задоволено: визнано Особу 7, Особу 8 такими, що втратили право користування житловим приміщенням — кімнатою за Адресою 1.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 22.10.2014, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 19.03.2015, заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29.11.2011 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Ізмаїльської міської ради Одеської області відмовлено.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 19.03.2015 Ізмаїльська міська рада Одеської області просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції стст.71, 72 Житлового кодексу Української РСР, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обгрунтування заяви Ізмаїльська міська рада Одеської області надала копію ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 28.11.2013.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві Ізмаїльської міської ради Одеської області доводи, Судова палата у цивільних справах ВС дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із ч.1 ст.360⁴ ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з рішенням виконкому Ізмаїльської міської ради Одеської області від 20.09.2007 гуртожиток за Адресою 1 прийнято в комунальну власність Ізмаїльської міської громади.

У кімнаті №1 зазначеного гуртожитку зареєстровані Особа 7 та Особа 8, однак не проживають у цьому житловому приміщенні більше шести місяців без поважних причин.

Задовольняючи позовні вимоги Ізмаїльської міської ради Одеської області, суд першої інстанції вважав, що до спірних правовідносин застосовуються положення ст.71 ЖК УРСР, та дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Ізмаїльської міської ради Одеської області, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, вважав, що нормами ст.71 ЖК УРСР регулюються правовідносини, що виникають через користування житловими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду стосовно наймачів жилого приміщення, які його займають за договором найму на підставі ордера. Главою 4 ЖК УРСР визначено порядок користування гуртожитками. Нормами цієї глави не передбачено підстав для визнання громадян такими, що втратили право користування житловими приміщеннями в гуртожитку.

Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 28.11.2013 касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у гуртожитку в порядку стст.71, 72 ЖК УРСР.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції стст.71, 72 ЖК УРСР, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження житлового приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до ст.72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Змінами до законів «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.92 №2482-ХІІ, «Про приватизацію державного майна» від 4.03.92 №2163-ХІІ передбачено, що гуртожитки включено до об’єктів державного житлового фонду, що підлягає приватизації (закон «Про внесення змін до деяких законів України з питань забезпечення захисту житлових прав громадян, які проживають у гуртожитках» від 3.03.2005 №2453-ІV).

Оскільки правовий режим гуртожитків, житлові приміщення яких підлягають приватизації відповідно до закону «Про приватизацію державного житлового фонду», прирівняний до правового режиму житлових приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду, то на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності поширюються норми стст.71, 72 ЖК УРСР.

З урахуванням подібності правовідносин щодо користування житловою площею в гуртожитку з правовідносинами, що регулюються загальними правилами ч.1 ст.71 ЖК УРСР щодо відсутності осіб, які мають право користування житловим приміщенням державного або громадського житлового фонду, положення цих правил про збереження за відсутнім права на житлове приміщення протягом шести місяців слід застосовувати і в разі тимчасової відсутності особи, якій надавалася житлова площа для проживання в таких гуртожитках (за відсутності підстав для виселення).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спір виник з приводу визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням у гуртожитку, що належить до комунальної власності Ізмаїльської міської ради Одеської області.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що на спірні правовідносини поширюються положення стст.71, 72 ЖК УРСР.

Такого ж по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 28.11.2013, наданій заявником для порівняння.

За таких обставин висновок апеляційного суду, з яким погодився касаційний суд, про те, що до осіб, які користуються житловою площею у гуртожитку, правила стст.71, 72 ЖК УРСР не застосовуються, є помилковим.

Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається ВС, помилково не застосували норми стст.71, 72 ЖК УРСР, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до ст.360⁴ ЦПК є підставою для скасування судових рішень зазначених судів у цій справі, та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1, ч.3 ст.360³ , ч.1, п.2 ч.2 ст.360⁴ ЦПК, Cудова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Ізмаїльської міської ради Одеської області задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 19.03.2015 та рішення Апеляційного суду Одеської області від 22.10.2014 скасувати, залишити в силі заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29.11.2011.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.