Витрати на професійну правничу допомогу є видом судових витрат і всі норми процесуального кодексу, які стосуються судових витрат, відносяться також до витрат на професійну правничу допомогу.

Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) роз’яснило особливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу – це те, що розрахунок таких витрат і прохання стягнути ці витрати повинна містити перша заява по суті спору. Така вимога закріплена в статті 134 Цивільного процесуального кодексу (попереднє визначення суми судових витрат), статті 175 ЦПК (вимоги до позовної заяви), статті 178 ЦПК (вимоги до відзиву). У цьому розрахунку сторона зазначає попередні і орієнтовні суми всіх судових витрат, які вона вже понесла або планує понести у зв’язку з розглядом судової справи.

Якщо перша заява по суті спору не містить прохання стягнути з іншої сторони судові витрати, то в подальшому таке прохання заявляється до суду разом з клопотанням про поновлення строку (в якому мають вказуватись поважні причини пропуску строку).

Хоча у попередньому розрахунку і вказується конкретна вартість адвокатських послуг, вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в першій заяві по суті спору краще формулювати без зазначення конкретної суми, оскільки сам розрахунок є орієнтовним і подальша вартість адвокатських послуг може коливатись, наприклад, залежно від кількості судових засідань чи поданих іншою стороною документів.

ЦПК передбачає обов’язок суду в підготовчому засіданні з’ясувати розмір заявлених сторонами судових витрат (п. 17 ч. 2 ст. 197 ЦПК).

Докази, що підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку, суд залишає таку заяву без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК).

Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, які підтверджують точний розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд, за заявою такої сторони, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Однак, як вже зазначалось, така заява має бути озвучена до закінчення судових дебатів у справі (ч. 1 ст. 246 ЦПК). У такому разі суд призначає ще одне судове засідання, яке має бути проведено не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог, за результатом якого ухвалюється додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 Кодексу (ч. ч. 2, 3 ст. 246 ЦПК). Можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті передбачають і ч. 3 ст. 259 ЦПК (порядок ухвалення судових рішень) і п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК (додаткове рішення суду).

Запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката.Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов’язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази:

– договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.);

– документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.);

– докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.);

– інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Таким чином, можна зробити висновок, що в межах цивільно-правових відносин між адвокатом та особою, якій він надає професійну правничу допомогу в цивільному процесі, оплата може визначатися за взаємною домовленістю на власний розсуд сторін договору про надання правової допомоги. Водночас для того, щоб забезпечити можливість компенсації цих витрат, необхідно під час визначення розміру, порядку оплати та документів, якими оформлюється оплата послуг адвоката, враховувати вимоги чинного цивільного процесуального законодавства.

Джерело: Юрліга