Лише отримання усвідомленої згоди споживача на приєднання до загальних умов свідчитиме, що такі умови є складовою договору зі споживачем.

Таку пропозицію удосконалення правового регулювання відносин із застосуванням договору приєднання висловив суддя Касаційного цивільного суду, д.ю.н., професор Сергій Погрібний під час круглого столу, інформує «Закон і Бізнес».

Він наголосив, що практика Верховного Суду виявила істотні недоліки механізму правового регулювання інституту договору приєднання в українському праві. Існують численні рішення щодо оцінки дійсності/ недійсності такого договору, а також з приводу оцінки того, чи є певні загальні умови і правила складовою укладеного договору тощо.

Суддя зазначив, що оскільки умови договору приєднання зазвичай розробляються підприємницькими організаціями, зокрема банками, такі стандартні умови повинні бути

зрозумілими усім споживачам їх послуг та доведені до їх відома. В разі виникнення спору така організація повинна довести, що на час укладення відповідного договору діяли саме певні умови. З урахуванням змісту стст.633, 634 ЦК другий контрагент – споживач певних послуг – приєднується до тих умов і правил, з якими він ознайомився і з якими свідомо погодився.

Він розповів, що в одній зі справ ВС належало з’ясувати, чи погоджувався споживач послуг банку на певні умови і правила та в якій частині. Суд встановив, що запропоновані банком умови та правила були мінливими (неодноразово змінювалися), тож було незрозуміло, чи погоджувалися споживачі саме на такі умови, на існуванні яких наполягала банківська установа. Встановити дату схвалення таких умов та час набрання ними чинності було неможливо. Отже, невідомо, з якими саме умовами та правилами ознайомився та на які погодився споживач.

Суддя зауважив, що інститут договору приєднання регулюється однією статтею ЦК. Й судова практика не в змозі заповнити всі прогалини в цивільному законі та усунути всі недоліки правового регулювання такого

договору.

Він нагадав, що у ФРН з 1977 року діяв окремий закон — про Загальні умови укладення угод (AGB), основні положення якого у 2001 році в результаті реформи зобов’язального права були імплементовані до Цивільного кодексу Німеччини (Bürgerliches Gesetzbuch, BGB). «Україна може запозичити окремі рішення і доробки німецьких цивілістів, врахувавши українські традиції та умови», — запропонував С.Погрібний.

З урахуванням окремих положень BGB він запропонував внести зміни та доповнення до ЦК. Зокрема, обмежити певним чином свободу договору зі сторони його ініціатора та зобов’язати цю сторону вичерпним та належним чином ознайомлювати споживача із пропонованими загальними умовами.

Також слід забезпечити справедливий баланс інтересів сторін, гарантуючи дотримання інтересів «слабшої» сторони. Водночас, надати споживачеві послуг можливість пропонувати окремі індивідуальні умови і, в разі їх прийняття ініціатором, передбачити перевагу таких індивідуальних умов над загальними.

З іншого боку, потрібні певні правові гарантії для ініціатора загальних умов договорів. На його думку, слід визначити, хто може звертатися з позовом про визнання загальних умов договорів недійсними. «Переконаний, що надавати таке право окремому споживачу недоречно, оскільки рішення суду стосуватиметься прав та інтересів необмеженого кола заінтересованих осіб. Можливо, варто запозичити підхід, який є в німецькому праві, та надати право на такий позов спілкам захисту прав споживачів і місцевим торгово-промисловим палатам», — зауважив суддя.

Також, на думку С.Погрібного, потрібно вирішити питання про підсудність відповідних справ. Можливо, доцільно передбачити їх розгляд одразу апеляційними судами як судами першої інстанції.

Круглий стіл «Реформування Цивільного кодексу України: правочини і договори» був організований Німецьким фондом міжнародного правового співробітництва (IRZ) спільно з відділенням цивільно-правових наук Національної академії правових наук України та Київським регіональним центром НАПрН.