Наявність або відсутність заперечень процесуального опонента проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для розв’язання питання про співмірність судових витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування. Водночас, це не впливає на обов’язок перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим критеріям.

Висновок з цього питання зробив Касаційний адміністративний суд ВС у постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, повідомила прес-служба НААУ.

У цій справі на підставі договору про надання правничої допомоги сторони погодили, що ціна адвокатських послуг становить 33 тис. грн. Рахунок фактуру на цю суму, хоча і було виставлено, втім не надано суду доказів оплати цієї суми, як і не надано детального опису виконаних адвокатом робіт/наданих послуг, а також здійснених витрат.

Місцевий суд задовольнив позов та здійснив розподіл судових витрат, стягнувши на користь позивача сплачений судовий збір коштом бюджетних асигнувань контролюючого органу(ДПС), але відмовивши у стягненні витрат на правничу допомогу. Суд першої інстанції дійшов висновку, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач надав копії договору про надання правничої допомоги, ордеру, рахунку фактури, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, але не було надано доказів оплати цієї суми, як і не надано детального опису виконаних адвокатом робіт/наданих послуг, а також здійснених витрат.

Апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу. Суд апеляційної інстанції вказав, що зазначені в клопотанні докази на підтвердження витрат на правничу допомогу не можна взяти до уваги, оскільки такі докази не подані в установлений строк (до прийняття рішення по суті) і скаржник в апеляційній скарзі не обґрунтував неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього. Суд звернув увагу, що всі документи були сформовані у вересні 2022 року, до ухвалення рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення – без змін.

ВС вирішив, що поведінка платника щодо ненадання доказів понесення судових витрат на правничу допомогу, які вже були наявні станом на час ухвалення судового рішення, як і неповідомлення суду про їх надання після ухвалення судового рішення, зумовила відмову у їх відшкодуванні з контролюючих органів. Тому надання відповідних доказів не може виправдовуватися процедурою, закріпленою в частині сьомій статті 139, частинах третій-п’ятій статті 143, статті 252 КАС, яка застосовується за наявності підстав, чітко визначених у цих нормах.

Наявність / відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення лише для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу (як це встановлено частиною сьомою статті 134 КАС), але не впливає на обов’язок суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 цього Кодексу і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.