Сам факт неможливості проведення перевірки, звірки контрагентів не є належним доказом, який доводить або спростовує реальність учинення господарських операцій. Такий висновок зробив ВС у постанові №826/1398/14.
Верховний Суд
Іменем України
Постанова
16 січня 2018 року м.Київ №826/1398/14
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого — ХАНОВОЇ Р.Ф.,
суддів: ГОНЧАРОВОЇ І.А., ОЛЕНДЕРА І.Я.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів — Центрального офісу з обслуговування великих платників на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 3.07.2014 у справі №826/1398/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Луї Дрейфус Компані Україна» до Міністерства доходів і зборів, Міжрегіонального головного управління Міндоходів — Центрального офісу з обслуговування великих платників, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача — ТОВ «Ферко», про скасування рішення про результати розгляду скарги, скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
4.02.2014 ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» звернулося до суду з адміністративним позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів — Центрального офісу з обслуговування великих платників, в якому просить скасувати рішення Міністерства доходів і зборів №* від 22.01.2014, скасувати податкове повідомлення-рішення №** від 20.11.2013, яким збільшено суму грошового зобов’язання зі сплати податку на додану вартість на 1608861 грн. та податкове повідомлення-рішення №* від 20.11.2013, яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 4832058 грн. 95 коп.
Позовні вимоги мотивовані безпідставністю прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень.
Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 12.03.2014 в задоволенні позовних вимог відмовив.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 3.07.2014 скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково, повністю скасовано податкове повідомлення-рішення №** від 20.11.2013 та частково скасовано податкове повідомлення-рішення №*** від 20.11.2013. В іншій частині позову відмовлено.
Під час касаційного провадження позивач заявив клопотання від 2.06.2016 про зміну найменування та адреси реєстрації позивача, яке підлягає задоволенню судом.
Суд апеляційної інстанції встановив, що у вересні 2013 р. податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку правомірності нарахування товариством бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за період із жовтня 2010 до серпня 2013 р., результати якої викладені в акті перевірки від 31.10.2013 №*, на підставі якого згідно з п.54.3 ст.54 та п.58.1 ст.58 Податкового кодексу в редакції, чинній на час проведення перевірки, 6.06.2013 прийняті податкові повідомлення-рішення.
Податковим повідомленням-рішенням №** збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість за основним платежем 1072574 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 536287 грн. Правовою підставою збільшення суми грошового зобов’язання зазначені норми пп.14.1.18 п.14.1 ст.14, ст.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст.200 ПК від 2.12.2010 №2755-VI. Підставою застосування штрафних фінансових санкцій зазначено п.123.1 ст.123 цього кодексу.
Податковим повідомленням-рішенням №*** зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 4832058 грн. 95 коп., визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість і зобов’язано сплатити 1685919 грн. 46 коп., застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2413914,81 грн. Правовою підставою зменшення суми бюджетного відшкодування зазначено норми пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 закону «Про податок на додану вартість» від 3.04.97 №168/97-ВР, пп.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст.200 ПК. Підставою застосування штрафних фінансових санкцій зазначено п.123.1 ст.123 цього кодексу.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем дотримано встановлений чинним законодавством порядок формування податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ «Агро-Крокус», ПАТ «Аспект», ТОВ «Ферко», ФГ «Лукра», ТОВ «Цен-фінторг-Юг», приватним підприємством «Агрофірма «Хлібодар», ТОВ «Транс-Мотив ТК».
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати її в частині задоволених позовних вимог, оскільки вважає, що постанову прийнято з порушенням норм матеріального права, зокрема п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200 ПК, та порушенням норм процесуального права, а саме — ст.69, ст.159 КАС. Постанову суду першої інстанції просить залишити в силі.
Доводами касаційної скарги відповідач наголошує, що документи на підтвердження реальності задекларованих фінансово-господарських операцій товариством до перевірки не надавались. Реальність здійснення господарських операцій товариством з контрагентами не підтверджена.
ТОВ «Ферко» (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача) надані заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначено про обґрунтованість та законність постанови суду апеляційної інстанції та спростовано доводи скаржника стосовно недекларування ТОВ «Ферко» зобов’язань з податку на додану вартість за операціями з позивачем, відсутності у нього необхідних адміністративно-господарських ресурсів для здійснення поставок позивачу, відсутності за місцезнаходженням.
Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, ВС дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Частина 1 ст.341 КАС передбачає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи унеможливлюють прийняття доводів податкового органу щодо нереальності господарських операцій. Інших доводів неправильного застосування норм матеріального права судом апеляційної інстанції відповідач не навів. Стосовно порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції скаржник, зробивши на них посилання, не зазначив жодного аргументу, крім посилання на порушення судами оцінки доказів, а саме — неврахування висновків актів перевірок контрагентів товариства.
Підпунктом 44.1 ст.44 ПК встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз.1 цього пункту (абз.2 вказаної правової норми).
Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору ст.70 КАС, ч.4 якої передбачалось, що обставини, які, за законом, повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена в ч.2 ст.74 КАС (в редакції закону від 3.10.2017).
У даній справі в основу складу податкових правопорушень покладені взаємовідносини позивача з його контрагентами.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем під час перевірки та впродовж розгляду справи в суді першої інстанції надані всі первинні документи, які відповідають вимогам стст.1, 9 закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-XIV, відображають реальність господарських операцій з його контрагентами в частині задоволених позовних вимог та є підставою для формування податкового обліку товариства відповідно до пп.198.3, 198.6 ст.198 ПК.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що акти про результати проведення податкових перевірок контрагентів позивача не доводять обставин, з якими відповідач пов’язує висновки акта перевірки позивача та прийняті на його підставі спірні податкові повідомлення-рішення. Твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем.
Приписами п.200.11 ст.200 ПК (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, орган контролю має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.
Оскільки в межах спірних правовідносин органом контролю занижено суму бюджетного відшкодування на підставі висновків документальної позапланової невиїзної перевірки, суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що такий акт перевірки є неналежним доказом, виходячи із положень процесуального принципу допустимості доказів, закріплених ч.2 ст.74 КАС, за якою обставини справи, які, за законом, мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає у разі здійснення господарських операцій, підтверджених відповідними розрахунковими платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Доведеність податкового правопорушення полягає у комплексному дослідженні усіх складових господарських операцій. Сам факт неможливості проведення перевірки, звірки контрагентів платника податків засвідчує виключно неможливість їх проведення та не є належним доказом, який доводить або спростовує реальність вчинення господарських операцій.
Суд визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції — без змін.
Керуючись стст.341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Клопотання ТОВ «Луї Дрейфус Комодитиз Україна» від 2.06.2016 про зміну найменування та адреси реєстрації позивача задовольнити.
Змінити назву позивача на ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» та змінити місцезнаходження позивача.
Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів — Центрального офісу з обслуговування великих платників залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 3.07.2014 у справі №826/1398/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
