Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, а й спонукання суб’єкта владних повноважень утримуватися від подання безпідставних заяв і скарг. На цьому зробив наголос Верховний Суд (постанова від 5.09.2019).
Спірні тисячі
Громадянин звернувся з позовом до адміністративного суду. Він вимагав визнати протиправним рішення столичної міської ради про відмову в наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою та компенсувати витрати на правничу допомогу в розмірі понад 5 тис. грн. Перша інстанція вимоги щодо скасування рішення задовольнила, а от у компенсації відмовила. Вердикт був оскаржений як посадовцями (у частині, що стосувалась їхнього рішення), так і позивачем (у частині щодо компенсації). Апеляційний суд відмовив у задоволенні скарги міськради, та задовольнив вимоги позивача щодо компенсації витрат на юристів. Постанову апеляційної ланки представники органу місцевого самоврядування оскаржили до касаційного суду. Однак і там спіймали облизня. Та справа на цьому не завершилася.
Представник позивача звернувся до ВС із проханням винести додаткову постанову щодо розподілу судових витрат. Свою заяву він аргументував тим, що робота з підготовки відзиву на касаційну скаргу міськради коштувала його клієнтові 5 тис. грн. Представники відповідача подали відзив на зазначену заяву, в якому вказали на несумірність вимог позивача. Підготовка відзиву на касаційну скаргу, на їхнє переконання, складається з витягів із законодавства та витягів з вердиктів,якими наповнено Єдиний державний реєстр судових рішень. Така робота не може бути вартою таких грошей.
Багатоаспектність допомоги
Перевіривши доводи заяви щодо необхідності ухвалення додаткового рішення та розподілу судових витрат, Суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення. Він виходив із такого. Згідно із ч.2 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами. Зокрема, у п.14 рекомендацій Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя» №R(81)7 передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, яка виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включно з гонорарами адвокатів, які було понесено у зв’язку з розглядом.
З приводу цього питання висловлювався й Конституційний Суд. Так, у п.3.2 рішення від 30.09.2009 №23-рп/2009 сказано, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами й може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу — це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин з іншими суб’єктами права.
Також КС зазначив і те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ст.59 Конституції покладає на державу відповідні обов’язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов’язки зумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Отже, з викладеного випливає, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій та роз’яснень із правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
Обґрунтування витрат
За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС, розмір витрат на правничу допомогу адвоката серед іншого складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою. Така допомога включає підготовку до розгляду в суді, збір доказів, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
У ч.4 ст.134 кодексу встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання такої допомоги.
Згідно з ч.5 ст.134 КАС розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним зі: складністю справи та виконаних робіт (наданих послуг); часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов’язок доведення несумірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення. Суд зобов’язаний оцінити рівень витрат (з огляду на заперечення учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
***
У вказаній справі докази та розрахунки, надані захисником, цілком улаштовували ВС. Тож додатковою постановою №826/841/17 Суд задовольнив заявлені вимоги.
Більше того, ВС критично поставився до заяви відповідача, що відзив на касаційну скаргу не є «науковою діяльністю» представника позивача, а складається з витягів із законодавства, витягів із судових рішень, оскільки таке твердження не ґрунтується на жодних положеннях закону та спростовується наявним у матеріалах справи відзиві на касаційну скаргу, який свідчить про проведену адвокатом роботу. Крім того, доводи відзиву були оцінені та враховані при постановленні рішення за результатами касаційного перегляду справи.
