Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/51/20.
Обставини справи
Позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Підприємця про стягнення збитків у розмірі 525 736,50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за укладеним між сторонами договором транспортного експедирування та перевезення вантажів автомобільним транспортом на підставі заявки, на автомобіль відповідача було завантажено продукцію для перевезення маршрутом м. Запоріжжя-Івано-Франківськ-Долина на загальну суму 525 736,50 грн. Проте в обумовлені сторонами строки автомобіль до узгодженого місця розвантаження не прибув, місцезнаходження автомобіля з продукцією встановлено так і не було, у зв’язку із чим позивачу було завдано збитків на суму 525 36,50 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області позов задоволено повністю.
Постановою Східного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Харківської області скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, касатор подав касаційну скаргу, зокрема, вказував, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, а саме частини сьомої статті 91 та статті 96 ГПК України, оскільки листування за допомогою месенджерів (у вигляді текстових та мультимедійних повідомлень) повністю відповідає вимогам електронного доказу.
Висновок Верховного Суду
ВС зазначив, що відповідно до приписів статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору). Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначати про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
ВС підкреслив, що згідно з частиною першою статті 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (частина друга статті 96 ГПК України).
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, встановленому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частина третя статті 96 ГПК України). Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (частина четверта статті 96 ГПК України).
ВС відзначив, що якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витруювати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина п’ята статті 96 ГПК України).
Враховуючи описані вимоги процесуального законодавства та здійснивши аналіз положень законодавства, зокрема, статей 73, 77, 91, 96 ГПК України, ВС дійшов висновку, що учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до увагу копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідальність поданої копії (паперової копії) оригіналу.
Обґрунтовуючи свої доводи, позивач посилався на те, що погодження заявки здійснювалось за усталеним порядком, за яким сторонами було здійснено обмін відсканованими екземплярами заявки, оригінали заявок надходили на адресу ТОВ разом з оригіналами актів приймання-передачі наданих послуг та рахунками на оплату. Проте суд апеляційної інстанції не надав оцінки вказаним доводам позивача та не здійснив аналіз порядку здійснення перевезень між сторонами з огляду на триваючий характер договірних відносин сторін та умов самого договору.
Так, судом апеляційної інстанції не досліджено та не надано оцінку всім умовам договору, зокрема пункту 7.5 (щодо листування сторін) та пункту 7.10 договору у сукупності з наданими позивачем доказами у справі (електронними переписками, порядком здійснення обміну документами за договором). Не надано оцінки наданій позивачем електронній переписці у сукупності з поданою заявкою та товарно-транспортними накладними з огляду на стандарти вірогідності.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
