Верховний Суд при розгляді справи №236/4216/18 наголосив, що не можна вимагати від адвоката, щоб він прибував до підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого, за кожною його вимогою, тим не менше захисник має вжити достатніх заходів для того, щоб зустрітися із підзахисним, проконсультувати його та обговорити лінію захисту.
ОСОБА_1 двічі звертався до суду з клопотаннями про відвід захисника, посилаючись на неефективний захист.
Першу свою заяву про відвід захисника обвинувачений обґрунтовував тим, що захисник не відвідує його в ізоляторі тимчасового тримання.
Суд першої інстанції при вирішенні вказаного клопотання обмежився лише з’ясуванням чи підтримає захисник вказане клопотання, після чого відмовив у його задоволенні з посиланням на те, що вказана підстава для відводу захисника не передбачена положеннями ст. 78 КПК України.
Однак формально вирішивши це питання за правилами, передбаченими статтями 78, 80, 81 КПК України, суд проігнорував той факт, що названа заява про відвід захисника по суті була заявлена з підстав неефективності правової допомоги. При цьому суд мав взяти до уваги, що обвинувачений може не мати достатньо правових знань для того, щоб розрізняти процедури вирішення заяв про відвід захисника та про відмову чи заміну захисника. Тим не менше, суд першої інстанції не роз’яснив обвинуваченому різницю між цими процесуальними процедурами, не спробував з’ясувати більш детально в обвинуваченого та/чи його захисника, чи вживає захисник достатніх заходів для здійснення ефективного захисту.
В обґрунтування другого клопотання про відвід захисника, яке було заявлено обвинуваченим на наступному судовому засіданні, ОСОБА_1 послався на те, що захисник не здійснює його захист. Проте суд, відмовляючи у задоволенні другого клопотання, навіть не з’ясував, чому обвинувачений дійшов такого висновку, більше того, як свідчить технічний запис судового засідання, суд не з’ясував думку прокурора та захисника з вказаного питання.
Наведене свідчить про формальне вирішення судом заявлених ОСОБА_1 клопотань.
В подальшому, при подачі апеляційної скарги, ОСОБА_1 також посилався на неналежний захист його прав та інтересів, однак апеляційний суд не звернув на це жодної уваги і, як наслідок, не навів будь-яких мотивів з цього питання.
Виходячи з наведеного, перевіривши матеріали провадження, Верховний Суд у даному конкретному провадженні звертає увагу на те, що поведінка захисника під час судового розгляду як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді була досить пасивною, захисником не заявлялися клопотання, не подавалися апеляційні скарги, касаційна скарга теж була подана лише засудженим.
Визнаючи доводи касаційної скарги засудженого щодо порушення його права на захист обґрунтованими, Верховний Суд разом з тим зазначає, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями перевіряти ефективність обраної адвокатом лінії захисту, так само не наділені таким правом і суди нижчих інстанцій. Проте, суд касаційної інстанції наділений правом перевірити чи надали суди першої та апеляційної інстанції засудженому можливість належним чином реалізувати своє право на захист. Верховний Суд наголошує, що «звичайно не можна вимагати від адвоката, щоб він прибував до підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого, за кожною його вимогою, тим не менше захисник має вжити достатніх заходів для того, щоб зустрітися із підзахисним, проконсультувати його та обговорити лінію захисту».
Зазначене може свідчити про відсутність з боку суду першої інстанції належного реагування на можливе неефективне юридичне представництво, що підірвало справедливість судового розгляду в цілому.
Беручи до уваги наведений вище висновок про те, що засудженому не було забезпечено належний захист під час судового розгляду, Верховний Суд вважає передчасним оцінювати решту доводів касаційної скарги засудженого, оскільки в подальшому лінія захисту може бути посилена іншими аргументами чи взагалі може змінитися.
Виходячи з зазначеного Верховний Суд вирішив, що касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню, судові рішення – скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
