Відкриття матеріалів кримінального провадження стороні — відносно нова норма карного законодавства. Утім, саме вона стає полем для маніпуляцій. Тож, аби правники краще використовували ст.290 Кримінального процесуального кодексу, член Науково-консультативної ради при ВС, професор Ірина Гловюк розповіла про цікаві аспекти використання цієї норми.
Що захотів, те й подивився
Літо — час для відпочинку та пошуку нових сенсів. Утім, роботу ніхто не відміняв. Разом з Національною асоціацією адвокатів України науковці постійно проводять семінари та курси заради того, щоб ділитися з колегами практикою та своїми напрацюваннями.
Свій вебінар Ірина Гловюк розпочала, як сама зазначила, з більш загального питання. Зокрема, суддя наголосила, що норму про відкриття матеріалів іншій стороні КПК потрібно розглядати під кутом зору гарантій Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод для обвинуваченого мати достатні можливості для захисту.
Більшість проблем, які виникають із цією статтею, пов’язані в першу чергу з різним тлумачення ст.290 КПК. Судді «верховники» в ухвалі від 13.03.2018 №336/6314/16-к зазначили, що кримінально процесуальна санкція щодо правил недопустимості доказів, яка передбачена ч.12 ст.290 КПК, стосується лише ситуацій, коли сторона обвинувачення не виконала свій обов’язок надати стороні захисту доступ до матеріалів досудового розслідування.
Однак це правило не поширюється на ситуацію, коли сторона захисту, маючи доступ до матеріалів, за власним рішенням відмовилась від ознайомлення з ним повністю або в якійсь частині. Навіть якщо припустити, що захисник не знайомився з речовими доказами, це підтвердження у відповідному документі означає, що захисник ознайомився з усіма матеріалами, з якими вважав за потрібне ознайомитися.
Тобто в цій ухвалі судді висловили думку, що має бути бажання та ініціатива щодо ознайомлення з матеріали справи.
Доступ до стратегії
І.Гловюк зачепила своєю увагою також і питання обсягу відкриття матеріалів. Науковець пояснила, що необхідно розмежовувати ті докази, які стосуються предмета доказування, який сформульований у ст.91 КПК, і ті докази, які теж мають значення для справи. Наприклад, для з’ясування допустимості, достовірності наданих доказів.
Друга група доказів та їх обсяг практично не можливо визначити наперед, на відміну від першої групи, яка стосується предмета доказування. «Ця думка обґрунтовується посиланням на різницю між інквізиційним і змагальним процесами», — сказала вона.
В інквізиційному процесі, в якому обсяг доказів майже повністю визначається стороною обвинувачення, хід процесу передбачити легко. А от у змагальному жодна зі сторін не може достеменно передбачити наперед весь хід судового процесу й обсяг доказів, який їй знадобиться для обстоювання своєї позиції.
Ураховуючи, що сторони вільні у використанні своїх процесуальних прав та самі обирають стратегію та тактику, у тому числі тактику спростування доказів наданих протилежною стороною, обсяг доказів, які можуть бути надані на спростування чи, навпаки, на підтвердження допустимості чи достовірності доказів, не може бути визначено заздалегідь, оскільки залежить від динаміки кримінального провадження, яка визначається головним чином діями сторін у процесі.
Відповідно, у постанові ККС від 11.05.2021 №737/ 838/16-к ВС дійшов висновку, що сторона, яка має у себе певні докази якими обґрунтовується допустимість інших доказів має їх пред’являти суду лише у ситуації коли допустимість цих доказів ставиться під сумнів. Саме за такої ситуації у сторони, яка надала певний спірний доказ, виникає обов’язок довести його допустимість та відкрити його іншій стороні. Водночас суд, що розглядає справу, має забезпечити стороні можливість підготувати свою позиції щодо наданого доказу, який не був відкритий стороні на більш ранніх стадіях провадження.
Цей висновок, по суті, зводиться до того, що обов’язок відкриття може виникнути у ситуації, коли інша сторона оспорюватиме допустимість доказу.
І.Гловюк також розповіла про цікавий момент відкриття матеріалів справи потерпілому. Загальні положення ст.290 КПК не передбачають обов’язку потерпілого відкривати матеріали досудового розслідування, і це стосується будь-яких матеріалів. Адже такі обов’язки стосуються лише сторони захисту та обвинувачення.
Тобто якщо документи є в потерпілого й він не вважає за потрібне надавати їх правоохоронним органам, то це його право, а не обов’зок. Відповідно, обмежувати його в цьому і вимагати заздалегідь «розкрити карти» ніхто не вправі.
