З огляду на законодавчо закріплену пріоритетність норм (наприклад, ст.5 ПК) можливість розсуду і його межі можуть встановлюватися лише законодавством про податки і збори.
Про це зауважила суддя Касаційного адміністративного суду Ірина Желтобрюх під час лекції для підтримання кваліфікації суддів апеляційних адміністративних судів, інформує «Закон і Бізнес».
«Свобода податкових, митних та інших уповноважених органів загалом зафіксована в їх правовому статусі (правах, обов’язках, обмеженнях і відповідальності) та полягає в можливості діяти ініціативно, творчо, самостійно, проте виключно в межах закону», — наголосила суддя.
Це означає, що посадові особи уповноважених державних органів повинні діяти в суворій відповідності з Конституцією, ПК та іншими законами, що регулюють специфічну сферу правозастосування (митну, валютну, та ін.) і в межах власної компетенції.
Дискреційне повноваження органу може полягати у виборі — діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанта рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені в законі.
І.Желтобрюх навела підстави, коли державні органи можуть діяти на свій розсуд у податковому правозастосуванні, зокрема, якщо:
немає детального нормативного врегулювання повного спектра чи певного аспекта суспільних відносин і неможливо належним чином визначити законний алгоритм юридичної поведінки;
є неузгодженість та колізії податково-правових норм, тобто дві або більше норм врегульовують одні й ті самі правовідносини;
у положеннях застосовані оцінні (формально не визначені) поняття;
неконкретизована норма викликає множинність її тлумачення (виникає через порушення правил законодавчої техніки);
податкове законодавство надає компетентним органам право вибору (це не тільки право, а й обов’язок здійснити вибір так, щоб прийняте рішення найбільше відповідало конкретним обставинам справи, яка розглядається).
Контроль легальності рішень і дій суб’єкта владних повноважень — завдання адміністративного судочинства, адже єдиним критерієм правосуддя є право.
Також вона звернула увагу на оцінку податкової дискреції з боку ЄСПЛ, зокрема, у таких справах, як «Феррадзіні проти Італії», «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції», «Сacciato проти Італії», «Нафтова компанія «Юкос» проти РФ», «Спорронг проти Швеції», «DARBY проти Швеції», «Глор проти Швейцарії».
Правові позиції щодо наявності чи відсутності дискреції контролюючого органу викладені в багатьох рішеннях Верховного Суду:
про надання податкових консультацій відповідно до ст. 52 ПК (справа №26/15903/14),
прийняття рішення за результатами розгляду скарг у порядку ст. 56 ПК (справа № 810/101/16),
проведення перевірок, визначення їх строків перевірок згідно зі ст.82 ПК, так само як і складення довідки або акта за наслідками таких перевірок (справи №813/2766/15, №813/992/16 та №814/726/16),
визначення майна платника податків, яке передається в податкову заставу відповідно до ст.89 ПК (справа № 826/7273/18),
прийняття рішення про розстрочення грошових зобов’язань у порядку ст.100 ПК (справа №821/764/16),
реєстрації платників податків у порядку ст.183 ПК (справа №815/1133/16),
віднесення платника до ризикових та зупинення реєстрації податкових накладних відповідно до ст.201 ПК (справа №140/2484/19) та інші.
Докладніше з оглядом практики ВС можна ознайомитися у презентації І.Желтобрюх.
Лекція відбулася в межах навчального курсу з підготовки для підтримання кваліфікації суддів апеляційних адміністративних судів на платформі Національної школи суддів.
