Фізична особа є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 7 липня 2015 року №826/12388/13-а, текст якої публікує “Закон і Бізнес”.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
7 липня 2015 року м.Київ №826/12388/13-а
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у складі:
головуючого — Панталієнка П.В.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В.,
Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 10 до державної податкової інспекції у Солом’янському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2013 року Особа 10 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати протиправними дії ДПІ та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.03.2013 №0002961703 про нарахування грошового зобов’язання із земельного податку з фізичних осіб.
На обгрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ прийняла протиправно, оскільки він не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки під багатоквартирним житловим будинком, за яку йому нараховано податкове зобов’язання, а тому обов’язок сплачувати земельний податок він не має.
Суди встановили, що відповідно до пп.54.3.3 п.54.3 ст.54, п.286.5 ст.286 Податкового кодексу відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 22.03.2013 №0002961703, яким позивачу визначено грошове зобов’язання із земельного податку з фізичних осіб у сумі 5418 грн. 52 коп.
Позивач є власником нежитлових приміщень у м.Києві по вул. Виборзькій, 49а загальною площею 503,9 м2, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна від 16.10.2008 та договором купівлі-продажу від 5.10.2007.
Правомірність донарахування відповідачем грошових зобов’язань із земельного податку за користування зазначеною земельною ділянкою позивач неодноразово оскаржував.
Зокрема, при розгляді адміністративних справ №№2а-8511/11/2670, 2а-9410/12/2670 за позовом Особи 11 до ДПІ про визнання протиправними дій і скасування податкових повідомлень-рішень від 10.05.2011 №0003621701 та 18.04.2012 №0003721701 відповідно встановлено, що земельна ділянка у м.Києві по вул. Виборзькій, 49а, тобто та, за користування якою позивачеві нараховано земельний податок, обліковується за Відкритим акціонерним товариством «Більшовик».
Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 12.09.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2014, позовні вимоги задовольнив.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 22.01.2015 рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулася до ВС із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства.
ДПІ в заяві посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції п.287.8 ст.287 ПК, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень.
На обгрунтування заяви додала копію ухвали ВАС від 10.11.2014 (справа №805/10518/13-а, К/800/47973/13), яка, на думку ДПІ, підтверджує неоднакове правозастосування.
У цій справі касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові, виходив із того, що чинне податкове законодавство пов’язує виникнення в особи обов’язку зі сплати податку на землю одночасно з моментом проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на якій воно розміщене, тому, перевіривши правильність здійсненого відповідачем розрахунку податку на землю з фізичних осіб та його відповідність вимогам чинного законодавства, дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах та у спосіб, що визначені чинним законодавством.
Натомість у справі, яка розглядається, ВАС погодився із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, виходячи із того, що оскільки земельна ділянка, за користування якою позивачу нарахований земельний податок, обліковується за ВАТ «Більшовик», то обов’язку сплачувати земельний податок за користування зазначеною земельною ділянкою у позивача немає.
Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції п.287.8 ст.287 ПК у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.
За змістом пп.9.1.10 п.9.1 ст.9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 цього ж кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК платник податків зобов’язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розд.ХIII ПК.
Відповідно до пп.269.1.1 п.269.1 ст.269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог пп.270.1.1 п.270.1 ст.270 ПК об’єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Таким чином, обов’язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.
Згідно зі ст.125 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1.07.2004 №1952-IV.
Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються ст.120 ЗК і ст.377 Цивільного кодексу.
Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.
За правилами п.286.1 ст.286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
При цьому власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному житловому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п.287.8 ст.287 ПК).
Тобто фізична особа — власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному житловому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач є власником нежитлових приміщень, за земельну ділянку під якими ДПІ оспорюваним податковим повідомленням-рішенням нарахувала земельний податок. При цьому в силу вимог стст.182, 334 ЦК та положень закону №1952-IV право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.
За таких обставин, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах ВС, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у п.5.2 ст.5 ПК, обов’язок зі сплати земельного податку виник у Особи 10 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
З урахуванням наведеного, оскільки ВАС ухвалою від 22.01.2015, залишаючи без змін постанову окружного адміністративного суду м.Києва від 12.09.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2014, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, то ці судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового — про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ДПІ у Солом’янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у м.Києві задовольнити.
Постанову окружного адміністративного суду м.Києва від 12.09.2013, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2014 та ухвалу ВАС від 22.01.2015 скасувати.
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.
