ВСУ зробив висновок щодо зобов’язань кредитора

Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості, кредитор змінив строк виконання основного зобов’язання й мав пред’явити позов до поручителя протягом 6 місяців. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 9 вересня 2015 року №6-933цс15.

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

9 вересня 2015 року м.Київ №6-933цс15

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду у складі:

головуючого — Лященко Н.П.,

суддів: Гуменюка В.І., Сімоненко В.М., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до Особи 6, Особи 7 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою Особи 7 про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.04.2015,

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «Дельта банк» звернулося до суду з вищезазначеним позовом.

Зазначало, що 18.09.2007 між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», та Особою 6 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідачці було надано кредит у розмірі $55000 зі сплатою 11,9% річних на строк до 18.09.2037. На забезпечення виконання зобов’язань за цим договором 18.09.2007 між банком та Особою 7 було укладено договір поруки.

8.12.2011 між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого до ПАТ «Дельта банк» перейшло право вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальним договорами. Оскільки позичальник належним чином не виконав зобов’язання за договором, утворилась заборгованість, яка станом на 10.04.2014 становила 1108587 грн. 86 коп.; зазначену заборгованість позивач просив солідарно стягнути з відповідачів.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 27.01.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 18.03.2015, позов ПАТ «Дельта банк» задоволено: стягнуто солідарно із Особи 6 та Особи 7 на користь ПАТ «Дельта банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 1108587 грн. 86 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою ВСС від 14.04.2015 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Особи 7 на підставі п.5 ч.4 ст.328 ЦПК.

У поданій до ВС заяві про перегляд судових рішень Особа 7 порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та направлення справи на новий касаційний розгляд з підстави, передбаченої п.4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу — невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме ч.4 ст.559 ЦК.

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення Особа 7 посилається на постанову ВС від 21.01.2015.

Особа 7 вказує на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

За положеннями п.4 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом ст.360⁴ ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 18.09.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсиббанк», та Особою 6 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній було надано кредит у розмірі $55000 зі сплатою 11,9% річних на строк до 18.09.2037. На забезпечення виконання зобов’язань за цим договором 18.09.2007 між банком та Особою 7 було укладено договір поруки.

Згідно з п.1.1 договору поруки поручитель зобов’язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов’язань перед кредитором за кредитним договором у повному обсязі.

Відповідно до п.2.3 договору поруки поручитель у випадку невиконання боржником боргових зобов’язань перед кредитором зобов’язаний здійснити виконання боргових зобов’язань на десятий день від дати відправлення йому такої вимоги кредитором.

У зв’язку з невиконанням Особою 6 своїх зобов’язань за кредитним договором АКІБ «Укрсиббанк» 22.02.2008 надіслав позичальнику та поручителю вимогу про дострокове повернення в повному обсязі частини кредиту, що залишилася, у семиденний строк із дати отримання вимоги.

8.12.2011 між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого до ПАТ «Дельта банк» перейшло право вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальним договорами.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «Дельта банк» та солідарне стягнення заборгованості за кредитом з боржника та поручителя, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов’язань за кредитним договором утворилася заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з боржника та поручителя, а оскільки письмова вимога про повне дострокове повернення заборгованості за кредитним договором відповідачам направлена 22.04.2014, а з позовом банк звернувся до суду 12.05.2014, тобто в межах шестимісячного строку з дня настання строку виконання основного зобов’язання, то порука не є припиненою.

Залишаючи зазначене рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що договір поруки не припинився, оскільки основний договір діє до 2037 року.

Ухвалою ВСС від 14.04.2015 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Особи 7 на підставі п.5 ч.4 ст.328 ЦПК.

Разом з тим у постанові ВС від 21.01.2015 суд дійшов висновку про те, що, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування ним та пені, кредитор відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК змінив строк виконання основного зобов’язання й був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя протягом шести місяців від цієї дати.

Отже, існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме ч.4 ст.559 ЦК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

Відповідно до вимог ч.2 ст.1050 ЦК, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Згідно з положеннями ч.4 ст.559 ЦК порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Так, у справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за кредитним договором.

У зв’язку з порушенням боржником виконання зобов’язання за кредитним договором банк відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК та умов кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, надіславши 22.02.2008 письмову вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов’язаних із ним платежів.

Отже, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК змінив строк виконання основного зобов’язання й був зобов’язаний пред’явити позов до поручителя протягом 6 місяців, від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Таким чином, якщо кредитор змінює на підставі ч.2 ст.1050 ЦК строк виконання основного зобов’язання, то передбачений ч.4 ст.559 цього кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати.

Відповідно до ст.514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, у справі, яка переглядається, судами неправильно застосовано ч.4 ст.559 ЦК та зроблено передчасний висновок про відсутність підстав для відмови в позові до поручителя.

Оскільки з позовом до суду кредитор звернувся лише у травні 2014 року, а письмові вимоги про повне дострокове повернення заборгованості за кредитним договором були направлені поручителю 22.02.2008 і в цей же день ним отримані, то у зв’язку з пропущенням шестимісячного строку пред’явлення вимоги до поручителя позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до чч.1, 2 ст.360⁴ ЦПК судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись п.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360³, ч.1 ст.360⁴ ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 7 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 27.01.2015, ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 18.03.2015 та ухвалу ВСС від 14.04.2015 в частині вимог до поручителя Особи 7 скасувати.

У задоволенні позову ПАТ «Дельта банк» до Особи 7 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.