ВСУ висловився щодо стягнення коштів, набутих безпідставно

Правовідносини, що виникають у разі стягнення коштів, які, на думку органу державної влади, набуті безпідставно, мають приватноправовий, а не публічний характер. Про це йде мова у постанові Верховного Суду України від 30 березня 2016 року №6-495цс16.

Іменем України

Постанова

30 березня 2016 року м.Київ №6-495цс16

Судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючих — Лященко Н.П., Кривенди О.В., Романюка Я.М.,

суддів: Волкова О.Ф., Маринченка В.Л., Сімоненко В.М., Гриціва М.І., Л.І., Терлецького О.О., Гуменюка В.І., Панталієнка П.В., Яреми А.Г., Коротких О.А., Прокопенка О.Б.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом управління соціального захисту населення Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області до Особи 1 про повернення надмірно сплачених коштів за заявою управління соціального захисту населення Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4.11.2015,

ВСТАНОВИЛИ:

У грудні 2014 року управління соціального захисту населення Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області звернулося до суду з позовом до Особи 1 про повернення надмірно сплачених коштів.

Позивач зазначав, що Особа 1 13.09.2012 звернулася до управління із заявою про призначення її сім’ї державної соціальної допомоги як малозабезпеченій, указавши, що додаткових доходів, крім заявлених, не отримує. Відповідно до закону «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» відповідач має право на такий вид державної допомоги як малозабезпечена сім’я, що має середньомісячний сукупний дохід нижчий від прожиткового мінімуму для сім’ї. Згідно з поданою заявою та декларацією про доходи їй було призначено державну соціальну допомогу.

Допомога призначалася двічі, відповідно до поданих заяв від 31.05.2013 та 17.02.2014. У довідках сільської ради про склад сім’ї було вказано, що відповідачка земельного паю не має.

Під час чергового звернення Особи 1 про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям у довідці сільської ради від 8.09.2014 було вказано, що заявниця має земельну частку (пай), а при спілкуванні з останньою було встановлено, що вона ще в 2007 році успадкувала частину земельного паю площею 2,28 га, який передала приватному сільськогосподарському підприємству «Ніко» в довгострокову оренду до 31.12.2056.

Відповідно до абз.4 ч.1 ст.7 закону «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям» державна соціальна допомога не призначається у випадках, коли у власності чи володінні малозабезпеченої сім’ї (крім сімей, що складаються лише з дітей та осіб, які досягли 65-річного віку, або є інвалідами, та сімей, в яких є діти-інваліди) є земельна ділянка площею понад 0,60 га, крім випадків, коли така земельна ділянка з незалежних від сім’ї причин не приносить дохід. Сім’я Особи 1 до таких сімей не відноситься.

При виявлені цього факту управління запропонувало відповідачці добровільно повернути надмірно виплачені кошти за вказаний період на загальну суму 18023 грн. 46 коп., але остання відмовилась.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 3.02.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 5.03.2015, позов управління задоволено: стягнуто з Особи 1 на користь управління надмірно виплачену державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям в розмірі 18023 грн. 46 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою ВСС від 4.11.2015 касаційну скаргу Особи 1 задоволено частково, рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 3.02.2015 та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 5.03.2015 скасовано та закрито провадження у справі на підставі п.1 ч.1 статті 205 Цивільного процесуального кодексу.

У поданій до ВС заяві про перегляд судового рішення управління просить скасувати постановлену ухвалу суду касаційної інстанції та направити справи для розгляду по суті до суду касаційної інстанції з передбаченої п.2 ч.1 ст.355 ЦПК підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви управління посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду від 4.11.2015 та дві постанови ВС від 22.09.2015.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС уважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

За положеннями п.2 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права — при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

За змістом ст.360⁴ ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.2 ч.1 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій та закриваючи провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.205 ЦПК, суд касаційної інстанції виходив із того, що спір виник між сторонами з приводу здійснення органом владних повноважень (управлінням) делегованих йому законом щодо контролю за розподілом бюджетних коштів, спрямованих на виплату державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям, тому не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим в ухвалі ВАС від 4.11.2015 суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що спір щодо правомірності набуття відповідачем права власності на виплачену управлінням соціальну допомогу має приватноправовий, а не публічний характер, а тому підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічних висновків дійшов і ВС в двох постановах від 22.09.2015.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм процесуального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС виходять з такого.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно із ч.2 ст.2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян і юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов’язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто однією з визначальних особливостей КАС є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична або юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем — орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до ч.4 ст.50 КАС громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об’єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пп.1—4 ч.4 цієї статті свідчить, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб’єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб’єктів владних повноважень.

Крім того, п.5 ч.4 ст.50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала б право для розширеного тлумачення права суб’єкта владних повноважень на адміністративний позов.

За п.4 ч.4 ст.50 КАС суб’єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об’єднань, юридичних осіб, які не є суб’єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

У випадку, що розглядається, позов заявлено про стягнення грошових коштів, що стали власністю громадянки Особи 1, і, на думку позивача, були набуті нею безпідставно, що свідчить про приватноправовий, а не публічний характер правовідносин, які виникли між сторонами.

Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.205 ЦПК (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

За таких обставин відповідно до п.2 ч.1 ст.355 і чч.1 та 2 ст.360⁴ ЦПК ухвала ВСС від 4.11.2015 підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись п.2 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.360³, ч.1 та пп.«а» п.1 ч.2 ст.360⁴ ЦПК, судові палати у цивільних та адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛИ:

Заяву управління соціального захисту населення Первомайської районної державної адміністрації Миколаївської області задовольнити.

Ухвалу ВСС від 4.11.2015 скасувати, справу направити на розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.