Стаття 241 ЦК не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений особою, яка не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх перевищити. Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові №6-2612цс15.
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
25 травня 2016 року м.Київ №6-2612цс15
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — ЛЯЩЕНКО Н.П.,
суддів: ГУМЕНЮКА В.І., СІМОНЕНКО В.М., ОХРІМЧУК Л.І., ЯРЕМИ А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Надбужжя плюс», Особи 7 про визнання додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки недійсною, за заявою Особи 6 про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.07.2015,
ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2014 року Особа 6 звернувся до суду з указаним позовом.
Позивач зазначав, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 4.08.2014 він є власником земельної ділянки площею 1,7841 га, кадастровий №*, що розташована на території Чернятської сільської ради Бершадського району Вінницької області. Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії №** від 28.12.2007 вказана земельна ділянка раніше належала його матері Особі 8, яка померла, Інформація 1. Між його матір’ю та ТОВ «Надбужжя плюс» було укладено договір оренди земельної ділянки від 9.01.2008 №972. Після смерті матері позивачу стало відомо про існування додаткової угоди №1055 від 28.09.2010 до цього договору, за умовами якої строк дії договору оренди земельної ділянки збільшено з 5 до 11 років.
Посилаючись на положення ч.2 ст.15 закону «Про оренду землі», стст.215, 216 Цивільного кодексу, просив визнати недійсною додаткову угоду від 28.09.2010 №1055 до договору оренди земельної ділянки від 9.01.2008 №972 та витребувати вказану земельну ділянку з незаконного володіння ТОВ «Надбужжя Плюс», скасувавши державну реєстрацію оренди землі за вказаною додатковою угодою.
Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 15.01.2015 позов Особи 6 задоволено частково: визнано недійсним додаткову угоду від 28.09.2010 №1055 до договору оренди земельної ділянки від 9.01.2008 №972; витребувано з незаконного володіння ТОВ «Надбужжя Плюс» с.Чернятка Бершадського району на користь Особи 6 земельну ділянку №**, що знаходиться на території Чернятської сільської ради Бершадського району Вінницької області; вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 25.03. вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові Особи 6.
Ухвалою ВСС від 29.07.2015 касаційну скаргу Особи 6 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду заяві про перегляд судових рішень Особа 6
порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстав: неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме — стст.203, 215, 237, 241 ЦК ст.15 закону «Про оренду землі»; невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень Особа 6 посилається на ухвали ВСС від 20.11.2013 й 18.03.2015 та на постанови ВС від 18.12.2013, 4.02 та 22.04.2015.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
За положеннями пп.1 та 4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно з ст.3604 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пп.1, 2, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії №** Особа 8 була власницею земельної ділянки площею 1,7841 га, яка розташована на території Чернятської сільської ради Бершадського району Вінницької області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 9.01.2008 між нею та ТОВ «Надбужжя плюс» було укладено договір оренди землі №972, за умовами якого остання передала відповідачу в оренду вищевказану земельну ділянку строком на 5 років.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 4.08.2014 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 4.08.2014 Особа 6 успадкував вказану земельну ділянку після смерті матері Особи 8, яка померла Інформація 1.
Після оформлення права на спадкове майно Особа 6 дізнався про існування додаткової угоди від 28.09.2010 №1055 до договору оренди земельної ділянки від 9.01.2008 №972, за умовами якої змінено строк дії договору оренди з 5 до 11 років. Крім того, він дізнався, що додаткову угоду підписала не його мати, а її донька — Особа 7, не маючи на те жодних повноважень, оскільки без підписання додаткової угоди їй не віддавали зерно в рахунок орендної плати.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову Особи 6 та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні його позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що Особа 8 за життя отримувала орендну плату на підставі додаткової угоди, не вимагала повернення земельної ділянки від орендатора, отже, відповідно до ст.241 ЦК правочин уважається схваленим.
Разом з тим в ухвалах ВСС від 20.11.2013 та 18.03.2015, наданих заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, міститься висновок про те, що оскаржувані договори є недійсними, оскільки підписані особами, які не мали на те повноважень, а укладення договору родичем від імені орендодавця без довіреності, наданої у встановленому законом порядку, свідчить про недійсність укладеного правочину.
У постановах ВС міститься висновок про те, що на підставі ст.241 ЦК правочин, учинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише в разі наступного схвалення правочину цією особою.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування в подібних правовідносинах норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.
Згідно з положеннями чч.2 та 3 ст.203 ЦК особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1—3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.
Частиною 1 ст.237 ЦК передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з ч.3 цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, передбачених актами цивільного законодавства.
Як установив суд, додаткову угоду від 28.09.2010 №1055 до договору оренди землі від 9.01.2008 №972 було підписано від імені власника земельної ділянки (Особи 8) її донькою — Особою 7, яка на момент підписання такої цієї угоди не мала на це жодних повноважень.
Статтею 241 ЦК визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє, лише в разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин уважається схваленим у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину.
Отже, ст.241 ЦК презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та в установленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також установлює випадки й умови набуття чинності правочином, учиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх перевищити.
Суд установив, що власниця земельної ділянки та/або її спадкоємець (позивач) не уповноважували Особу 7
на вчинення будь-яких дій щодо земельної ділянки, а тому наведені в рішеннях судів апеляційної та касаційної інстанцій висновки про те, що власниця земельної ділянки схвалила додаткову угоду від 28.09.2010 №1055, оскільки була повідомлена представником про її укладення та отримувала орендну плату за договором оренди після її укладення, є помилковими та свідчать про неправильне застосування судами апеляційної та касаційної інстанцій положень ст.241 ЦК.
З огляду на зазначене Судова палата у цивільних справах ВС установила, що ухвала суду касаційної інстанції та рішення суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, є незаконними.
При цьому суд першої інстанції, задовольняючи частково позов Особи 6, правильно керувався тим, що Особа 7, підписуючи додаткову угоду до договору оренди землі від імені матері, не мала на те жодних повноважень, а тому така додаткова угода є недійсною, а земельна ділянка на підставі положень ст.216 ЦК підлягає поверненню позивачу.
За таких обставин відповідно до п.1 ч.1 ст.355 і чч.1 та 2 ст.3604 ЦПК ухвала ВСС від 29.07.2015 та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25.03.2015 підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 15.01.2015.
Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, ч.1 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 6 задовольнити.
Ухвалу ВСС від 29.07.2015 та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 25.03.2015 скасувати, залишити в силі рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 15.01.2015.
Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.
