У разі прийняття рішення про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав, суд повинен вирішити питання щодо їх подальшого влаштування та адресного стягнення аліментів.
Про це ідеться в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ у справі №6-17297св16.
Відповідно до рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин статтю 170 Сімейного кодексу, у батьків було відібрано дітей без позбавлення батьківських прав, а також стягнуто аліменти на їх утримання в розмірі 1/3 з усіх видів заробітку (доходу) кожного, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення повноліття.
Ухвалюючи рішення, суди виходили із доведеності невиконання батьками своїх обов’язків із виховання неповнолітніх дітей. Проте колегія суддів ВСС не повністю погодилася з цими висновками.
Відповідно до частини 1 статті 170 СК, суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2–5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров’я і морального виховання.
У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам – за їх бажанням або органові опіки та піклування.
У пунктах 2–5 частини 1 статті 164 СК зазначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.
Відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав є тимчасовим заходом на відміну від позбавлення цих осіб батьківських прав, яке має безстроковий характер. Тому якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками (наприклад, той з батьків, хто був психічно хворим, видужав, батьки перестали бути хронічними алкоголіками або наркоманами), суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини, при цьому суд керується інтересами дитини.
Ураховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Застосувавши до спірних правовідносин норму статті 170 СК та відібравши дітей від батьків без позбавлення їх батьківських прав, суд, при цьому, дітей нікому не передав.
Крім того, стягнувши аліменти з батьків на утримання неповнолітніх дітей, суд не вказав, на користь кого має проводитися таке стягнення.
Отже, суд першої інстанції, як і апеляційний суд не з’ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
