Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є досить поширеним способом захисту цивільних прав та інтересів особи. Утім особлива правова природа моральної шкоди, неповна обізнаність громадян із особливостями відшкодування моральної шкоди, складність доведення факту заподіяння моральної шкоди та підтвердження належними доказами наявних у потерпілої особи нематеріальних втрат призводять до відмови у задоволенні відповідних позовних вимог.
Херсонський апеляційний суд підготував корисний огляд законодавства та практики застосування інституту моральної шкоди на прикладі судових рішень Херсонського апеляційного суду, передає «ЗіБ».
Слід пам’ятати, що за загальним правилом зобов’язання з відшкодування шкоди (як майнової, так і моральної) є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб’єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування, одночасно, майнової та моральної шкоди.
Так, у справі № 658/4390/17-ц позивач звернувся до суду із вимогою про відшкодування моральної шкоди, спричинену пошкодженням транспортного засобу позивача в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Не погодившись із визначеним судом розміром грошової компенсації моральної шкоди, позивач оскаржив рішення в апеляційному порядку. Херсонський апеляційний суд, залишаючи без змін рішення місцевого суду щодо присудження 8500,00 грн відшкодування моральної шкоди, звернув увагу, що на розмір відшкодування не впливає наявність чи обсяг майнової шкоди, яка завдана тими ж діями, що призвели й до виникнення моральної шкоди. Вимоги про відшкодування майнової шкоди та вимоги щодо відшкодування моральної шкоди розглядаються як самостійні.
Крім того, заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов’язальних відносин).
Зокрема, відповідно до положень ст. 611 ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов’язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом, тобто законодавець вказує на випадки компенсації моральної шкоди: визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (наприклад, ст.ст 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.13 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду“, ст.237-1 Кодексу законів про працю України тощо).
Стаття 1167 ЦК України передбачає загальні підстави відповідальності за спричинену моральну шкоду в позадовоговірних відносинах, зокрема, встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Тож слід розмежовувати вказані правові підстави відшкодування немайнових втрат.
Так, у справі №664/155/17 позивачка посилалася на Закон України «Про захист прав споживачів», а також на ст. 23, 1167 ЦК України, вказуючи на заподіяння їй моральної шкоди невиконанням відповідачем зобов’язання за договором купівлі-продажу.
Апеляційний суд звернув увагу на те, що право споживачів на відшкодування моральної шкоди виникає у випадках, передбачених ст.4 Закону. Договором купівлі-продажу також не було встановлено відповідальності сторін договору у вигляді відшкодування моральної шкоди.
Херсонський апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги, не уточнив позовних вимог позивача, не врахував, що ст. 23 ЦК України визначає загальні положення про можливість відшкодування моральної шкоди при наявності вини відповідача, а ст. 1167 ЦК України передбачає можливість відшкодування шкоди в позадоговірних (деліктних) правовідносинах лише при наявності ознак неправомірності або протиправності в діях осіб, які порушують ці права, та доведеності особою втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ. Тож у задоволенні позову у цій частині апеляційним судом було відмовлено.
Слід пам’ятати, що складовими елементами загальних підстав для відшкодування моральної шкоди є:
– власне шкода, тобто наявність втрат у немайновій сфері потерпілої особи;
– протиправне діяння особи, котра її завдала;
– причинний зв’язок між ними;
– вина заподіювача шкоди.
Перераховані складові фактичної підстави для відповідальності за заподіяння моральної шкоди є колом тих обставин, які повинні бути встановлені судом. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.
Тож згідно із принципом змагальності сторін (ст.2 ЦПК України) необхідним є доведення обставин, які покладені в основу обґрунтування відповідних вимог про відшкодування моральної шкоди.
