Мати та батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі. Розірвання шлюбу, проживання одного з батьків окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати іншому, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Проте, на практиці часто виникають ситуації, коли один з батьків починає протиправно обмежувати спілкування дитини з іншим із батьків. В більшості випадків це зумовлюється особистим конфліктом між батьками, в який дорослі занурюють дитину.

Розберемося з тим, як захистити права того з батьків, хто позбавляється можливості вільно спілкуватися з дитиною. Є декілька юридичних способів захисту батьківських прав на спілкування з дитиною. Нижче більш детально про кожен з них.

Звернення до органу опіки та піклування

За заявою матері або батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Відповідне право одного з батьків на звернення за захистом своїх прав до органу опіки та піклування передбачено ст. 158 СК України.

Орган опіки та піклування постановляє рішення, яким визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини, на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Здійснити зазначені вище дії, які передують постановленню рішення, уповноважена служба у справах дітей за місцем проживання дитини.

Орган опіки та піклування організовує засідання комісії з питань захисту прав дитини, на яке запрошуються батьки. На комісії питання визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини вирішується по суті. Після надання батьками пояснень та розгляду матеріалів справи, виноситься відповідне рішення.

Як правило, рішенням органу опіки та піклування встановлюється графік особистих зустрічей одного з батьків з дитиною, визначається тривалість таких зустрічей, а також умови їхнього проведення (місце, присутність інших осіб тощо). Заінтересованому у реальній, а не номінальній, участі у вихованні дитини батьку або матері рекомендується просити орган опіки про закріплення у рішенні його (її) права на регулярне спілкування з дитиною засобами зв’язку, права на проведення з дитиною відповідної частини шкільних канікул, свят тощо.

Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання. Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Позовна заява до суду

Інший спосіб захисту батьківських прав – судовий. Як правило, вдаватися до цього способу захисту є сенс за наявності гострого конфлікту між батьками, у разі неможливості дійти згоди щодо порядку участі одного з батьків у вихованні дитини, при невиконанні рішення органу опіки та піклування. Варто одразу наголосити на тому, що той із батьків, права якого порушуються, може звернутися з позовом до суду відразу, без попереднього звернення до органу опіки та піклування.

Ст. 159 СК України визначає, що у випадку чинення тим із батьків, з ким проживає дитина, перешкоди у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи, в тому числі – того з батьків, з ким проживає дитина. Як правило, суд визначає порядок побачень таким чином, якщо за віком або за своїм емоційним станом дитина потребує постійної присутності матері (батька).

Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров’я батьків, зловживання ними алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Варто зазначити про необхідність врахування при вирішенні спору думки дитини, якщо вона досягла відповідного рівня інтелектуального й емоційного розвитку та має можливість висловити свою думку. Думка дитини може з’ясовуватися, як безпосередньо судом, так і органом опіки та піклування, кваліфікованим дитячим психологом, судовим експертом.

За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання постановленого раніше рішення органу опіки та піклування (якщо таке рішення має місце) до вирішення спору судом. При цьому, варто зазначити, що орган опіки та піклування у порядку ст. 19 СК України зобов’язаний підготувати та надати суду свій висновок щодо розв’язання спору між батьками. Як показує судова практика, висновок органу опіки та піклування хоча і не має для суду наперед встановленої сили та оцінюється у сукупності з іншими наявними у справі доказами, однак у переважній більшості справ суд погоджується з позицією органу опіки та піклування. Поряд з цим, заінтересована сторона спору не позбавлена можливості заперечувати проти висновку та за наявності для цього підстав просити суд визнати його необґрунтованим.

Рішення суду про визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини підлягає примусовому виконанню. Тобто, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, не бажає виконувати рішення добровільно, інший з батьків може звернутися до державного виконавця для відкриття виконавчого провадження та подальшого вжиття заходів примусового виконання судового рішення.

СК визначає, що у разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним. Крім того, особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Заява про забезпечення позову

Питання протиправного обмеження спілкування з дитиною та визначення способів участі у вихованні дитини стає актуальним, в тому числі, при розгляді судом справ про визначення місця проживання дитини. Нерідко трапляється так, що позивач у вказаній категорії судових справ є тим із батьків, хто на час розгляду справи проживає окремо від дитини. В свою чергу, відповідач по справі (той з батьків, хто проживає з дитиною разом) може протиправно обмежувати спілкування дитини з іншим із батьків. Непоодинокими є випадки, коли позивач повністю позбавляється контакту з дитиною.

Як наслідок, протягом усього часу розгляду справи дитина не бачить одного з батьків та втрачає емоційний зв’язок з ним. Очевидно, що у разі задоволення позову про визначення місця проживання дитини з тим із батьків, хто на час розгляду справи проживав окремо, виконати таке рішення буде вкрай складно, виходячи, в першу чергу, з емоційного стану дитини, яка не звикла до проживання та спілкування з матір’ю/батьком.

Зберегти емоційний контакт між позивачем та дитиною, не допустити розірвання такого контакту можна шляхом звернення до суду із заявою про забезпечення позову. У заяві потрібно просити суд встановити тимчасовий (на час розгляду справи по суті) графік особистих побачень позивача з дитиною, а також періодичність їхнього спілкування засобами зв’язку, графік проведення канікул, спільних поїздок тощо.

В постанові від 29 вересня 2021 року у справі №490/1087/21 Верховний Суд (ВС) зауважив, що заходи забезпечення позову, які полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання. У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з її матір`ю (прим. – позивач по справі, яка проживала окремо від дитини) повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із матір`ю.

Наведена правова позиція ВС вважається усталеною. Подібних висновків ВС дійшов у постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 760/15413/19, 17 травня 2021 року у справі № 761/25101/20, 15 вересня 2021 року у справі № 752/6099/20, 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, 16 березня 2023 року у справі № 520/13963/17, 16 серпня 2023 року у справі № 331/24/22, 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23 та ін.

Про необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час судового процесу та за відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини неодноразово наголошував у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).

Так, у рішенні від 04 вересня 2018 року “Крістіан Кетелін Унгуряну проти Румунії” (Cristian Cгtгlin Ungureanu v. Romania, заява № 6221/14) ЄСПЛ вказав, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, зі встановленням графіку відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися з сином протягом чотирьох років, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного i сiмейного життя. Таким чином, ЄСПЛ визнає допустимим та необхідним встановлення тимчасового графіку спілкування матері/батька з дитиною до закінчення розгляду справи по суті.

Зауважу також, що ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому ЗУ “Про виконавче провадження”.

Висновки

Підсумовуючи викладене, варто підкреслити, що відносини, пов’язані із захистом права одного з батьків на спілкування з дитиною, є вкрай сенситивними і, в першу чергу, стосуються, інтересів самої дитини. Не викликає сумнівів, що дитина є найбільш незахищеним учасником сімейних спорів, яка так чи інакше стає жертвою конфлікту між батьками, особливо, якщо такий конфлікт перенесено у судову площину.

Виходячи з цього, хотілося б згадати про ще один спосіб врегулювання спору щодо способів участі батьків у вихованні дитини, а саме – про договірний порядок. Нотаріально посвідчений договір про визначення способів участі батьків у вихованні дитини є тим правовим інструментом, який може врегулювати сімейні відносини на паритетних засадах, захистити та врахувати інтереси кожного з батьків.

У договорі батьки можуть комплексно вирішити всі питання, пов’язані з вихованням та утриманням дитини, детально визначити права та обов’язки батька і матері, передбачити санкції за порушення умов договору. На моє переконання, перш ніж ініціювати судову справу або звертатися до органу опіки та піклування, батьки, із залученням кваліфікованих юридичних радників та за потреби – медіатора, повинні розглянути можливість договірного врегулювання конфлікту. Укладення договору дозволить не тільки досягти мирного вирішення спору на взаємовигідних умовах, але і значно зекономить часові, емоційні та фінансові ресурси всіх сторін.